«Яке щастя дивитись відкрито в очі свого народу!» (За творчістю Остапа Вишні)

Творчість Остапа Вишні здивувала і вразила мене по-справжньому, як ка – »лть, «припала до душі». В історії літератури багато було талановитих письмен­ників Читач завжди оцінить глибоку трагедійність твору, психологізм. Ми вже іііикли до цього і, тримаючи у руках непрочитану книгу, ніби ступаючи ногою ші невідому землю, очікуємо натрапити на складний сюжет, інтригу, переживан­ня і страждання. Такі твори запам’ятовуються надовго, тим більше, якщо автор зміг передати болі своїх героїв. А>к тут розгортаєш твір і бачиш тільки добру іро­нію, гумор, що іскриться і міниться різними барвами гострої думки письменнії ка, фольклорних образів, чистої народної мови. Може, здасться, що такі твори тільки звеселяють, що вони несерйозні, скажімо, суто розважальні? Аж ні! Кріп, добрий гумор, крізь іронію та сміх бачимо і проблеми, і не дуже порядних «ти пів», — усе це змушує замислитися, ти раптом впізнаєш у комусь із персонажів свого знайомого… і відкладаєш книжку на кілька хвилин, схвильований і здиво ваний розумом письменника, його здатністю помітити загальні вади людей і ви словити свої спостереження так, що вони залишаються актуальними стільки років поспіль. Страшно подумати! Десятки років. До того ж «негативні» образи, змії льовані Остапом Вишнею, залишаються живими, вони не стають простими схе мами, узагальненнями чи типами літературними — вони типи життєві. (На жаль, ше життєздатні…)

Я помітив, шо в усіх творах Остапа Вишні, окрім доброї посмішки, є ще один спільна риса — Народність. Сам письменник у своїх щоденниках багато говори» про український народ: «Я бачу свій народ, як він, усміхаючись у вуса, дивить­ся на тебе лукавими очима і «зничтожає» тебе… Як я люблю цей народ, коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним «сво їм»… Я думаю, що саме любов до свого народу допомагала письменнику створю вати свої неперевершені «усмішки». Любов до народу закладалася в душі Остапи Вишні з дитячих років через пісню матері, через рідну природу, яку він пізніше змалює з неперевершеною теплотою та ліризмом у своїх творах, зокрема у «Мис ливських усмішках». Тільки любов до народу, за твердженням самого письмен ника, може дати право сміятися з нього, бо сміх цей має бути добрим, він мін очищувати та звеселяти струджені та змучені серця звичайних людей. Так і було.

Десять страшних років провів Остап Вишня у таборах, до того працював фельдшером, але увесь цей час своїм іскристим гумором він полегшував життя оточуючим, розважав їх у хвилини страждання та відчаю. Письменник ненави­дів журбу та сум, пасивне песимістичне ставлення до життя і, коли він не міг до­помогти дією, він допомагав людям словом, підтримуючи їх, сповнював їх опти­мізмом, надією на краше, а часто і вказував на їхні помилки чи недоліки, але всі’ це — з любов’ю, з усмішкою, з теплим вогником в очах. Остап Вишня казав, що на його долю випала велика честь — належати до українського народу. Можли – во, саме те, що він відчував себе частиною цілого, частиною народу — сильного, «усміхненого у вуса» і нескінченно мудрого простим, життєвим розумінням жит­тя — і допомагало не зламатися письменникові у найстрашніші хвилини свого життя, не втратити віри у краще майбутнє для своєї нації, для нащадків.

Мені дуже подобається, що Остап Вишня не ідеалізує свій народ: він любпті, його щиро, визнаючи недоліки національного характеру, навіть більше — вказую­чи на них із нескінченною симпатією до кращих рис народної душі. Бо не лише почуття, ставлення, а й діло має велике значення — діло очищення і вдоскона­лення, виправлення помилок. Видатний гуморист зізнавався, що найбільше щас­тя для нього «бути корисним народові. Не поневірятись, не лакействувать перед народом, а служити йому, народові, чесному нашому народові…»

За кілька років до своєї смерті Остап Вишня писав у щоденнику: «Мало и зробив для народу! Мало! Хотілося б більше…» Самокритика, прагнення досягги більшого, як на мене, одна з характерних рис видатних непересічних особистос­тей. Але у цьому я дозволю собі не погодитися із письменником: Остап Вишня зробив для народу надзвичайно, неоціненно багато…