МІРКУВАННЯ ПРО МАЙБУТНЄ НАРОДУ В ПОЕМІ І. ФРАНКА «МОЙСЕЙ»

I.     «Сорок літ говорив їм пророк так велично та гарно про обіцяну ту вітчину, і все пусто та марно...».

II.    «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздоріжжі... ».

III.    «Хто здобуде всі скарби землі і над все їх полюбить, той і сам стане їхнім рабом, скарби духу загубить...».

Варіант 2

І.        Роль особистості в історії.

II.       Мойсей — центральний образ поеми І. Франка:

1.     Усвідомлення героєм своєї місії.

2.     Відданість інтересам народу.

3.     Віра в майбутнє допомагає долати всі труднощі.

III.  Проблема українського націотворення в літературній спадщині І. Франка.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Основним джерелом відомостей про Мойсея є біблійна книга Старого Завіту П’ятикнижжя. Герой народився в Єгипті в період правління фараона, який перетворив євреїв на рабів. Одного разу фараон видав наказ втопити в Нилі всіх єврейських немовлят чоловічої статі. Мати Мойсея протягом трьох місяців приховувала сина, а потім залишила його в кошику на березі Нилу, де його знайшла донька фараона. Зрозумівши те, що знайшла єврейську дитину, вона покликала годувальницю-ізраїльтянку. Це була мати Мойсея, яка й вигодувала свого сина.

Коли Мойсею виповнилося сорок років, він вирішив подивитися, як живуть євреї, й побачив, що з ними поводяться як з рабами. Тоді чоловік убив єгипетського наглядача й утік від фараона.

Мойсей одружився з ефіопкою Сепфірою й займався скотарством. Одного разу він отримав заклик від Бога звільнити синів Ізраїлевих з Єгипту.

Майбутній пророк звернувся до фараона з проханням, але той був непохитним. Через завзятість фараона в Єгипті спостерігалися жахливі явища: перетворення вод Нилу на кров, навала жаб, сарани, смерть первістків в єгипетських родинах та ін. Нарешті він відпустив євреїв.

Мойсей вів свій народ у Землю обітовану через Аравійську пустелю. На третій місяць після виходу з Єгипту ізраїльтяне підійшли до гори Сінай, а Мойсей отримав від Бога кам’яні скрижалі Завіту з Десятьма заповідями, які стали основою Тори.

Подорож тривала сорок років, і весь цей час Бог не полишав свій народ. У пустелі він надсилав їм манну небесну. Проте наприкінці подорожі народ став малодушним. Бог надіслав отруйних змій, і тоді ізраїльтяни розкаялися. Незважаючи на це, Мойсей залишався вірним служителем Бога, продовжував вести обраний Богом народ, вчив його.

Помер пророк перед входом у Землю обітовану. Бог покликав його на хребет Аварім, Де він і закінчив свій земний шлях: «Похований на долині у землі Моавітській проти Беф-Фегора, і ніхто не знає місця його заховання до сього дня». За велінням Бога своїм наступником Мойсей призначив Ісуса Навіна. Прожив пророк сто двадцять років.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

І. Франко

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання...

І. Франко

Художній твір часто багатший від того змісту, який свідомо вкладав у нього автор, й нові покоління прочитують його по-своєму.

М. Ільницький

Як Шевченків Прометей, так і Франків Вічний революціонер поразок не знають, вони відроджуються знову і знов, бо в них могутній дух життя і поступу, бо вони є образ самої людської нездоланності.

О. Гончар

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Із передмови І. Франка польського й російського видання поеми «Мойсей»

«Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні. Із біблійних книг Старого Завіту про смерть Мойсея оповідає лише одна книга так званого П’ятикнижжя...».

«В моїй поемі се діло поставлено зовсім інакше: смерть Мойсея на вершині гори в обличчі Бога мотивована тим, що його відіпхнув його власний народ, зневірений його 40-літнім проводом і сумним станом обіцяного краю, який треба було тяжкими зусиллями здобувати на численних дрібних канаанських племенах...».

«Важну роль в моїй поемі відіграє демон Азазель... В біблійнім оповіданні сам Бог показує Мойсееві Палестину; у своїй поемі я приложив се до ролі Азазеля з наміром зазначити якнайсильніше контраст між пророцькими обіцянками і тим, що дійсно ждало гебреїв у Палестині. ...і се я поклав у роль Азазеля як найсильнішу часть демонської спокуси, що може захитати віру навіть найсильнішого характеру».

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

«Іще довго і довго в українських школах ученики образуватимуться на його поезіях, а в народнім життю цитуватимуться уступи з його творів при різних нагодах. Коли ж іще зважимо на те, що Франко багато написав прозою та що через яких 30 літ вів тяжку національну боротьбу, злучену з відродженням народу, то, дійсно, не зможемо нічого сказати проти його слів: «Я ж весь вік свій, весь труд тобі віддав» ».

Г. Костельник

«Все, що в ньому [«Мойсеї»] міститься, сотні разів було вже порушене і виявлене в різних патріотичних промовах, в різних статтях по газетах і т. д. Треба було тільки зібрати в гармонійну єдність усі ті розкидані думки, додати їм більшої поетичної закраски, втягнути їх в уніформу гладкого стиха. І Франко се зробив».

Г. Костельник

«Він [І. Франко] остаточно знаходить своє призначення. Воно по суті не змінилось — поглибилось, зміцніло, набуло розмаху. Раніш головний мотив був — праця і обов’язок — шляхом мудрості й відречення поет дійшов до примату творчої любові. Від каменярів через підвладного аскетичним велінням Гарісчандру та ченця Івана Вишенського до Мойсея».

П. Филипович

«З яким смаком, з яким насолодженням перечитав я її... [«Мойсей»]. Ще слухаючи її у Вашому виконанні, я був захоплений нею, а тепер, в цілості, вона зробила на мене ще більше враження».

М. Коцюбинський

«Франкове переважне звернення до художньої творчості в пошуках відповіді на смисложиттєві першопитання національного буття зумовлювалось якоюсь, сказати б, телеологічною, раціональною мотивацією (свідомим вибором адекватнішої форми духовної діяльності), а не пріоритетом мистецького обдаровання в структурі самої Франкової особистості».

О. Забужко

«Зародження художньої ідеї кожної поеми-ідеї ...вдається про стежити у Франка ...через «думання», через трудний мисленний діалог з самим собою.... Розростаючи та набухаючи живою плоттю людської чуттєвості, нарешті об’єктивується невіддільно від переживання в художній твір (поему), котрий таким робом набуває вартості (... ) «екзистенціональної істини»».

О. Забужко

ПРИКЛАД ТВОРУ

У світовій культурі й літературі є безсмертні образи, що, уособлююючи загальнолюдські цінності, трактуються кожним поколінням митців по-своєму. Так, наприклад, образ Прометея з давніх часів символізує бунтарський людський дух, що постає проти злої волі стихій, неправедної влади. Таким символом-образом є Мойсей, біблійний поводир єврейського народу.

Звертаючись до біблійної історії, у філософській поемі «Мойсей» І. Франко піднімає, важливі проблеми української нації, зокрема відсутність єдності народу як основи національного й державного відродження України. Твір був написаний 1905 року і схвально прийнятий українською громадськістю. О. Кониський називав поему найвищою і найкращою з мистецького боку річчю, «яка появилася в нас від смерти Шевченка, яка без сорому може стати побіч найкращих перлин усесвітнього письменства». Я. Ярема відзначав глибоку вселюдськість проблеми, тонкість психологічного аналізу, живість поетичного малювання у поемі «Мойсей».

Центральним у поемі можна назвати образ Мойсея, Божого по сланця, який повсякчас творить дива. Але за умов детального аналізу з’ясовується, що це твердження не зовсім справедливе, і важливими в концепції поеми є два образи — пророка Мойсея та народу А головний конфлікт твору полягає у небажанні євреїв прислухатися до мудрих порад свого вождя.

Мойсей Франка — це мудрий пророк, який прагне звільнити свій народ від рабства:

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

і горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Він безупинно звертається до своїх одноплемінників, намагаючись розпалити в їх серцях вогонь супротиву обставинам, прагненям жити по-іншому — скинути з себе ярмо гноблення й запанувати у своїй землі. Пророк порівнює євреїв із сліпцями, сірими волами, що гнуть шиї в ярмі, з губкою бука, яка довго ловитиме іскру, з бидлом, котре йде в плуг, із здичавілим конем, що летить у безодню.

Народ же, очолюваний Авіроном і Датаном, повсякчас чинить опір своєму пророку:

На-пророцькі слова їх одвіт:

«Наші кози голодні!».

Образи Авірона й Датана уособлюють ті ворожі сили, що сіють и людях невіру в перемогу. Такі люди не здатні справедливо оцінити теперішнє і правильно спрогнозувати майбутнє. Авірону й Датану байдужі долі дітей єврейського народу. І якщо Мойсей здатен віддати своє життя заради щасливого майбутнього наступних поколінь, то зрадників Авірона й Датана турбує лише сьогодення.

Життя у вічних мандрах надто важке, а принади далекої землі обітованої здаються примарними. Поки Мойсей водив євреїв по Аравійській пустелі, змінилося кілька поколінь. Молоді встигли забути про рабство і задоволені своїм життям. Вони вважають Мойсея не пророком, а безумцем, який, закликаючи до змін, насправді руйнує традиції.

Через деякий час і сам Мойсей сумнівається у важливості своєї місії. В його душі точиться боротьба, яка набуває загострення при появі темного демону пустелі Азазеля. Демон спокушає пророка забути наказ Єгови. Більше того, він говорить, що ніякого божественного голосу Мойсей не чув. Голос Бога — то насправді пристрасть, що засліпила старцю очі:

Те бажання, що, наче шакал,

У душі твоїй вило, —

Лиш воно тебе їх ватажком

І пророком зробило.

Проте в душі Мойсея перемагає не страх перед страшною покарою Бога за неслухняність, а любов до рідного народу. І Бог таки карає Мойсея — він ніколи не побачить свободи на обітованій землі.

Не можна зупинятися на півдорозі до мети, зневірившись у правильності своїх вчинків:

Тут і кості зотліють твої

 На взірець і для страху

 Всім, що рвуться весь вік до мети

 І вмирають на шляху!

Але ця жертва пророка не буде марною. Прикладом свого життя Мойсей пробудить в серцях людей бажання боротися й долати всі перешкоди на шляху до свободи.

І. Франко усвідомлював, що український народ ніколи не досягне своєї мети, поки не підніметься до розуміння своєї національної сутності, єдності себе як нації. Без цієї мети, без усвідомлення себе нацією народ живе як стадо: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями ...без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно бути у нас голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — усі без виїмки — поперед усього пізнати ту свою Україну, усю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувались кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді практично частиною його».

Отже, у поемі «Мойсей» І. Франко використовує біблійний сюжет виходу євреїв з єгипетської неволі й привносить у нього, крім суто історичного й універсального значення звільнення від рабства, актуальний для українського національного існування конфлікт «народ» — «пророк».