ТРАГІЧНИЙ ВИБІР БРАТІВ ПОЛОВЦІВ (за романом Ю. Яновського «Вершники»)

I.        Проблема вибору як естетико-філософська категорія.

II.       «Все повертається на круги своя»:

1.        Композиційні особливості роману.

2.        Система персонажів.

3.        Мотив повернення життя до своїх основ.

III.      Увесь народ-богатир став «вершником», сів на могутнього коня...»

Варіант 2

I.        Історична основа твору.

II.       Філософія людського буття в романі Ю. Яновського «Вершники».

III.      «...рід розпадається, а клас стоїть».

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Початок Громадянської війни в Україні датується війною Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917-1918 рр. Це була боротьба українців за консолідацію своїх етнічних територій. У Росії «червоні» та «білі» діяли як дві визначальні антагоністичні сили громадянської війни, але в Україні обидві вони становили загрозу українській державності. У цей час були поширеними погроми, коли захоплені міста й села віддавалися військам на грабежі.

Помітне місце у громадянській війні займає протигетьманське повстання 1918 р., очолене Директорією УНР, проти режиму П. Скоропадського. Практично одразу ж після завершення повстання Директорії УНР довелося вступити у воєнний конфлікт із більшовицьким режимом, восени 1919р. армія УНР вела бої зі збройними силами Півдня Росії генерал-лейтенанта А. Денікіна. Самостійне значення й вагомі політичні наслідки мало протистояння весною-літом 1919 р. на півдні Лівобережної України білих та червоних. Воно закінчилося падінням радянської влади в Україні у серпні 1919 р.

Закінчилася громадянська війна восени 1921 р. внаслідок затухання повстанського руху й мовчазного компромісу між селянством України й радянською владою.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

...в цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усіляких життєвих умов...

Ю. Яновський

Радянську літературу можна назвати найбрехливішою літературою за всю світову історію.

І. Моторнюк

Тому роду не буде переводу, в которому брати милують згоду.

Усна народна творчість

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

«Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою; ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг. Його чорний шлик віявся по плечах. «Рубай, брати, білу кість!» Пил спадав. Дехто з Андрієвого загону втік. Дехто простягав руки, і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали конем».

«Висвистували шаблі, хряскотіли кістки, і до Оверка підвели Андрія. «Ахвицер? Тю-тю, та це ти, брате?!» Андрій не похнюпився, поранену руку заклав за френч і зіпсував одежу кров’ю. «Та я, мазепо проклятий!» — «Ну, що? Допомогли тобі твої генерали?»

Високий Андрій став іще вищий, Оверко бавився шликом, мов дівчина чорною косою, вони були високі й широкоплечі, з хижими дзьобами й сірими очима».

«Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого моря до Чорного, проклинаю ім’ям брата і згодою роду, проклинаю й ненавиджу в мою останню хвилину...» — «Та рубайте його, козацтво!» — скрикнув Оверко, і поточився Андрій, і заревли переможці, і дмухнув з південного заходу майстер, і стояли нерухомо вежі степового неба».

«Проклинаю тебе великою ненавистю брата і проклинаю тебе долею нашою щербатою, душогубе махновський, злодюго каторжний, у бога, в світ, у ясний день...» Оверко не зводив очей і не бачив своєї смерті, вона вилетіла з Панасового маузера, вибила Оверкові мозок на колесо, блискавка розколола хмару, слідом ударив грім, «дощем запахло, хлопці, по конях!» За кілометр постала сіра висока пелена, там ішов дощ, до сонця підсувалися хмари, степ потемнів, земля ніби здригалася, чекаючи дощу.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

«Активний романтизм не був якоюсь вузько окресленою мистецькою догмою меншого кола «жерців мистецтва». В цьому сенсі він ніяк не подібний до всіх старих літературно-мистецьких напрямів. Поняття «активний романтизм» становить собою щось більше, глибше, ніж звичне поняття традиційного літературно-мистецького стилю. Юрій Шерех каже, що це був «союз творців», що вони «були колом творців, і тому серед них було багато однодумності й багато розбіжностей». Це влучно, але це не все. Це замало. Активний романтизм як комплексна, синтетична система мистецького бачення світу виростав, з одного боку, з багатовікової історії українського народу (звідси його національна органічність), а з другого — з багатовікових джерельних нашарувань світової культури. Тому засадничо активний романтизм, виростаючи з праджерел української свідомості, стоячи міцно на органічно-національному ґрунті глибиною пізнання, відтворення і бачення світу і людини, виходив далеко за межі тодішніх кордонів України. Німецький експресіонізм (Едшмідт) і французький сюрреалізм (Льотреамон та інші) і пізніше — екзистенціялізм (Жан Жіроду, Жан Ануї, Жан-Поль Сартр), творчість Ел- ліота, Ернеста Гемінгвея і навіть Дос-Пассоса — все це, на нашу думку, мистецтво того самого фарватеру, що його започаткували українські активні романтики 20-х років. М. Хвильовий вірив і в своїх памфлетах не раз про це говорив, що українське мистецтво доби активного романтизму, розквітнувши, перекинеться далеко за межі України, відіграє там не домашню, а загальнолюдську роль. Але цій великій месіанській вірі нашого неспокійного прозеліта нового стилю не судилося досі здійснитись. Вся активно романтична течія в літературі, театрі, малярстві і навіть музиці до половини 1930-х років була фізично або духовно винищена імперсько-централістичними силами Москви. Умерло ціле покоління мистців, припинив існування великий український мистецький напрямок» (Григорій Костюк).

«Наречена, для якої я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу і за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя і честь моєї нареченої... Для неї я був сміливий і упертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців за її розквіт. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації —- звуть її». (Ю.Яновський).

Неоромантизм — стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

Визначальні риси неоромантизму:

—       неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення;

—       герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

—       головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

—       зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;

—       неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

— відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний, Ю. Яновський та інші.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

«...у новелі «Подвійне коло» перемагає не народна мораль, а класовий підхід до оцінки подій громадянської війни, який спричинив трагедію не лише Половців, а й усього українського народу».

Н. Бернадська

«Шукання істини в романі — це «заняття» не лише його героїів як конкретних людей. Письменник бачив своїх героїв у найтісніших зв’язках з усіма історичними епохами і всепланетними подіями».

М. Наєнко

«Кожна людина є приналежністю роду, кожна людина прагне відособитися, але для цього прагнення є межі, як є межі для відособлення від природного життя... Родові, родинні стосунки — це те, з чого починається людське співжиття, це те, без чого воно не може розпочатися».

О. Лосєв

«У наближенні до міфологічної свідомості персонажів роману «Вершники» Ю. Яновського рід постає як архетип певної духовної субстанції і найбільшою мірою об’єктивується в образах сім’ї Половців, у жіночих образах, в образі Данила і його прадіда, у міфологемах кров... міфопоетичних мотивах братовбивства, приношення жертви».

Н. Коробкова

ПРИКЛАД ТВОРУ

Композиція роману в новелах «Вершники» є оригінальною. Це поліфонічний твір, що складається з кількох новел, об’єднаних темою, проблематикою, спільною ідеєю: «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій», «Адаменко». Термін «поліфонічний», запозичений з музичної сфери, якнайповніше відтворює суть такого композиційного прийому. Основою твору є певна тема (мелодія), яка варіюється, поглиблюється, доповнюється. Унаслідок цього проблеми, проаналізовані з різних позицій, розкриваються глибше. Отже, в романі «Вершники» передано бурхливі події періоду революції та громадянської війни.

Війна, безперечно, суперечить людській природі, бо породжує страждання, муки, смерть. Смерть і життя — поняття взаємовиключні. Смерть — це кінцевий пункт у життєвій подорожі, і людина, хоч як би це не звучало парадоксально, має бути готового до неї. Тому, мабуть, смерть від старості вважається благородною, а випадки, коли людина, як наприклад, український філософ Г. Сковорода, точно передбачає час своєї смерті, вважаються справжнім дивом. І, навпаки, нагла або насильницька смерть сприймається як покарання вищої сили.

Однією з християнських заповідей є заповідь не вбивати. Але в молодому радянському суспільстві християнські принципи не в пошані. Заперечуючи в людській душі добро, більшовицькі ідеологи споруджують нового ідола, який потребує поклоніння — ідея, клас. Заради цього божества представники одного роду раптово стають ворогами.