Творчі роботи з української літератури Трагізм роду Половців (за романом «Вершники» Юрія Яновського)
Важкий дев’ятнадцятий рік минулого століття! Скільки української крові ти пролив на чорну землю! Нагодував її тілами українців, що підняли шаблі у боротьбі за ідею один проти одного. Бушувала буря. Кидала небесними блискавицями, спустошуючи все на своєму шляху, і не лише на землі, а й у душах та серцях мільйонів українців. Саме в такий час розгортається сюжет роману у новелах «Вершники» Юрія Яновського.
Український рід — це найсвятіше для нашої держави. Адже саме на міцності кожного роду тримається уся наша українська сім’я, і кожен з нас живе надією, що Україна стане міцною. Та чи зможе жити дерево нашого роду, коли буде підрубано його коріння, те, на чому воно тримається, його основу?
Громадянська війна, що вихором пронеслася над нашою Україною, схрестила шаблі світогляду та зброї, правди та несправедливості українських братів, дітей однієї держави та однієї родини.
П’ять синів Мусія Половця в Україні. їх понесло на крилах дорослого життя у світ, де панує ідея. Кожен із них став керівником... Та якщо захід ніколи не зустрінеться зі сходом, а південь із північчю, то братів обов’язково зведе доля. От і зустрілися вони на баштанному полі в степу: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не впізнавали один одного». У хмарі пилу, піднятого жорстоким боєм, зустрілися лицем до лиця два брати, вимріяні, виплекані старою Половчихою — Андрій та Оверко. Андрій поранений... Невже не впізнав його Оверко, невже у скажених боях забув обличчя брата? Та ні, впізнав... А що з того, як в його серці оселилася віра в непереможність ідеї: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!»
...Ось уже Панас стоїть над тілами убитих братів — слідкує за тим, як сильні руки його вояків виривають яму, а по його лиці течуть сльози... Але навіть ці холодні сльози не змиють краплин совісті у душі брата. Скоро й він поляже у бою. Загине від руки Івана, що бореться за більшовицьку партію. А поки що «поминає» свій рід, закопуючи тіла братів у глибоку яму в степу.
Поряд стоїть Сашко — наймолодший у сім’ї Половців. Йому лише чотирнадцять. Як рано він відплив від берега свого дитинства. Адже якби не жорстокий час, жив би зі старою матір’ю в хатині на березі моря, оточений любов’ю та опікою. Але ж ні! Страшний дев’ятнадцятий рік насильно вирвав його з материнських обіймів і кинув у страшну братовбивчу громадянську війну, де не існує цінностей любові, поваги до свого роду, доброти. Над усім панує її величність — Ідея.
Стоїть на березі моря старий Мусій Половець. По черзі пробігають у його думках обличчя синів-соколів. А він навіть не здогадується, що від них і сліду не залишилося на цій чорній ріллі баштанного поля. Усе змив дощ, що насунувся з-за Одеси.А он іде Половчиха. Мовчазна... Мабуть, вона відчуває у душі, яка біда сталася з її синами. Та чи зможе колись материнське серце повірити, що її діти повбивали один одного, обрубали три могутні гілки її роду, три могутні гілки дерева, яке вона виплекала за стільки років. Хто знає, чи оживе воно знову?.. А поки що насувається буря. Хвилями кидає море воду на берег, і зриває з душі смутні передчуття могутній грего...
О Україно, важкі часи пережила ти. Твої сини, як і п’ять синів старої Половчихи, кинулися у боротьбу один проти одного. Засвистіли шаблі, і попадало гілля з міцного дерева твого роду. А заради чого? Заради ідеї? Невже слово, випущене в повітрі більшовицькою владою, — це ціна життя брата, твоєї родини? Чого варта ідея, що змінюється кожен день? Хто знає, чи не повернеться вона одного разу проти тебе. Та якщо ти тримаєшся своєї родини, якщо родина для тебе святе, то чи зможе шквальний вітер ідей зашкодити міцному та могутньому дереву твого роду, гілля якого сягає височини небес. Адже за словами Є. Маланюка, «нас можна як народ знищити лише шляхом самознищення».
