Збірка «Зів’яле листя» Івана Франка - вершина духовної краси
Іван Франко у 1896 році видав збірку «Зів’яле листя». У ній він відтворив своє внутрішнє «я», відтворив особисто пережите. Проте образ ліричного героя збірки «Зів’яле листя» не можна ототожнювати з Франком. У передмові до другого її видання (1911) автор говорив про свої вірші, «що й без автобіографічного ключа вони мають самостійне літературне значення».
«Зів’яле листя» складається з трьох частин, що мають назву «Перший жмуток», «Другий жмуток», «Третій жмуток». У першій частині настрої героя відтворено в інтимно-ліричних віршах: «Не знаю, що мене до тебе тягне...», «За що, красавице, я так тебе люблю...», «Раз зійшлися ми случайно...», «Твої очі, як те море...», «Я не кляв тебе, о зоре...» Все це лірика глибоких особистих почуттів, пристрасного кохання, що веде героя до простору, відтвореного у віршах «Безмежнеє поле в сніжному завою...» Чари кохання підносять героя, оволодівають його думками й почуттями. В заключному вірші «Першого жмутка» поет запитує:
В зів’ялих листочках хто може впізнати
Красу всю зеленого гаю?
Хто знає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
«Другий жмуток» складається з поезій, в яких показано героя у спогадах про кохання. Тут у народнопісенній формі вимовляються щирі хвилюючі почуття: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Ой ти, дубочку кучерявий». Мотиви розлуки ліричного героя відбито в поезіях «Чого являєшся мені у сні...», «Як не бачу тебе...», «Як почуєш вночі...» Кожен з цих віршів має самостійне художнє значення. Багато із них стали народними піснями.
«Третій жмуток». Настрої туги і розпачу посилюються. Окремі вірші «Третього жмутка» сповнені болю. Поет зумів передати глибокі переживання ліричного героя в різних обставинах, умів показати його суперечливий життєвий шлях не тільки по второваній стежці, але й на манівцях, не тільки на піднесенні, але й на крутих спадах, в особистих радощах і невдачах. Це свідчить про величезний поетичний хист Франка, про глибоке його знання психології людини. Цілою системою ліричних мотивів, шукань і страждань ліричного героя поет розкриває суперечності, що стоять на шляху повноцінного розвитку особистості людини, її почуттів і думок. При цьому підкреслюється вічне шукання людиною гармонії у всій багатосторонності життя.
Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негодами і нещасливим коханням, як збірка «Зів’яле листя». «Це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знати, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв», — так писав М. Коцюбинський.
Особисті переживання ліричного героя, його чисту, самозречену любов поет підніс на незрівнянну височінь духовної краси.
