Тема служіння поета визвольній боротьбі народу в ліриці Т. Шевченка
Шевченко! У цьому слові біль і туга, прагнення до волі і вічний заклик до боротьби, любов до рідної України і ненависть до гнобителів.
Коли вимовляєш «Шевченко», то здається, що встає Україна з колін, розправляє груди волелюбний народ, тривожить серце невмируща дума.
А скільки тих дум Кобзаревих лягло на папері! Лягло, щоб вирости, дозріти і піти в люди. Заради щастя, добра для людей, заради волі України.
Ще на початку свого творчого шляху Т.Г. Шевченко задумується над тим, кому і для чого він пише, яким повинно бути художнє слово, кому служити. Вже з перших своїх літературних кроків він усвідомлює себе поетом, кровно зв’язаним з народом. В елегії «На вічну пам’ять Котляревському» Шевченко найвище славить поета за те, що він співав для народу і про народ, що «всю славу козацьку за словом єдиним приніс в убогу хату сироти».
Водночас у цій поезії Шевченко ще виходить із загальнолюдської моралі у поглядах на мистецтво, на його покликання, говорить, що спів солов’я задовольняє усіх чесних людей.
Цю співучу пташку однаково слухають і багаті, і сирота, і дівчина, що «милого щодень виглядає». Ця пісня не може зупинити тільки «запеклую душу злодія».
Великий Кобзар розуміє, що поет, оспівуючи минуле, прагне розв’язати важливі проблеми сучасності, з’ясувати, «чия правда, чия кривда і чиї ми діти».Минуле повинно давати відповіді на проблеми сучасності. У поезії «До Основ’яненка» Шевченко свого попередника називає батьком, орлом сизокрилим. Поет закликає Квітку-Основ’яненка співати про славне минуле України, про боротьбу народу проти поневолювачів. Митець пророкує рідному слову велике майбутнє:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Своє образне слово, свої заповітні мрії і задушевні прагнення він називає думами. Думи поета зливаються з думами народними. Вже тут письменник усвідомлює себе співцем народу, говорить про горе людини, про її недолю. Саме тому його думи, які породили лихо, стали на папері «сумними рядами».
Шевченко прагне бути зрозумілим народові, співати так, як співають кобзарі, творити для людей.
Поет з великою шаною ставиться до співців-кобзарів, які розповідають люду про його минуле, про його життя:
...добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось...
Поет надіється, що його твори прийме народ, задумається над своїм рабським життям, прагнутиме кращого життя.
Не можна не згадати вірш «Перебендя». У творі відбилися погляди молодого поета, його думки про місце митця в суспільстві. В центрі події — образ народного співця, кобзаря Перебенді. Самотній сліпий кобзар «усюди вештається та на кобзі грає», усюди знаходить потрібне людям слово. Кобзар кровно зв’язаний з народом, користується його любов’ю і повагою, є виразником народних печалей і радостей, носієм народних традицій.
