Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко
Найяскравішою зіркою на поетичному небосхилі є велична постать Ліни Костенко — сучасної поетеси, вдумливої дослідниці душі людської, цінностей загальнолюдських.
Що ж є вершиною найбільшої цінності в людині? Ліна Костенко відповідає на це запитання своїм романом «Маруся Чурай». Лише любов облагороджує людину, підносить її до вершин неосяжних.
Згадати хоча б слова: «її любов сягала неба...»
Так, любов Марусі сягнула самого Всевишнього, зробила її великокрилою птахою. А Гриць Бобренко — звичайна людина, яка не здатна піднестися своєю душею до вершини такого багатства загальнолюдського, як вміння любити. Не буденно. Не просто, а талановито, тонко, романтично.
Справжня людська любов є початком для таких загальнолюдських цінностей, як доброта, милосердя, істинність, а насамперед — розуміння і відчуття краси. І саме ось на фоні цієї краси, краси слова, думки, краси почуття постають поетичні твори Ліни Костенко.
Як поетично звучать рядки поезії «Моя любове»!
Моя любове! Я перед тобою.Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не роби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обійми!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином...
Так! Поетеса живе і творить для людини. І поезія для неї самої — «це свято, як любов».
Та сьогоднішній день нелегкий. Адже:
Життя іде і все без коректур,
і час летить, не стримує галопу.
Але ми прийшли у цей світ, щоб «зробити щось, лишити по собі», а не пройти в житті, як тіні. І змушує Ліна Костенко задуматись над вічною проблемою людства: людина повинна жити для людини!
І що зорю? Який засію лан?
Та головне в житті — не боятися правди, хоч якою гіркою вона б не була, не боятися смутків у житті. Тільки треба боятись одного:
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Ці слова поетеси звучать як засторога. Велика засторога для сучасного читача.
Як натхненно, заклично Ліна Костенко пише:
Любіть травинку, і тваринку,
І сонце завтрашнього дня...
Поетичне слово Ліни Костенко духовно визріле, воно — чарівне, магічне. Вміє тривожити думку, будити почуття, змушує розгледіти в людині справжнє, людське, цінне, змушує переосмислити життя. Застерігає відмовитись від «гіркого меду слова», від потвор життя, від халтур життя. І тому поету важко. Він «шукає істин». І тому в душі поета — вічний біль:
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.
Так! Уся Україна з її красивою природою, чудовими людьми, героїчною історією болить талановитій поетесі. Хай же болить ця Україна і нам. Нехай ця любов, ця велика поезія справжньої майстрині робить нас мудрішими, благороднішими, добрішими.
