Мої роздуми над прочитаними сторінками роману «Собор» Олеся Гончара

 

...Крізь каміння бачити Собор.

Сент-Екзюпері

Здіймаються голуби над собором. Крилами своїми витягують стрілчасті шпилі у піднебесся, наче хочуть врятувати цей світ краси від земного полону. І погляд людський летить за птахами у височінь, щоб там, над хмарами, хлипнути повітря чистого, хоч на мить розправити крила душі, відчути солодку радість вільного польоту.

Та куди б не йшла, які висоти не долала б людина, поруч з нею завжди буде Собор. Як голос совісті, як заповіт далеких предків, як одвічний поклик краси. Зродився він з високих прагнень, із мрій і героїчних подвигів волелюбного козацтва, що, покинувши все, взяло з собою свого Бога — свій Собор. Будували храм краси завжди і в усьому. Наші предки виплекали цю святиню як Слово для нас, нащадків. І ми повинні піднятися на таку висоту, щоб почути голос Собору. І ми не сміємо опуститися нижче відображеного в «Соборі» ідеалу людини.

А на сторожі поставлено вчителя, котрий у час неволі, в добу руйнації ніс дітям чарівну легенду про козацьку святиню, прищепив юним душам любов до рідного народу, до собору. І сьогодні той мудрий наставник промовляє до нас: «Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!» Та учнями його були і Микола Баглай, і Во- лодька Лобода. Перший співом солов’їв озвучував весняний простір, а другий бур’яном проросте на ниві життя, зречеться рідного батька, заховає ницість власної душі за риштованням.

Олесь Гончар вустами Миколи Баглая запитує нас: «... А що тобі собор наш говорить? Чи чуєш ти його музику? Чи пам’ятаєш, що прийшов у цей світ будувати і найперше — будувати у своїй душі? Чи не здрібніла в тобі слава і спадщина предків? Може, тобі, правнуку козацькому, залишився тільки «кущик із трьох волосин» від оселедця?» Автор застерігає: «А кинеш у небуття батьківське, сину, то й власне життя безплідне впаде в тебе біля ніг».

Прислухаймось... Мовчить собор. Стоїть незнищенний над віками й поколіннями. Біліє серед заводських димів. Все бачить і все чує. Під його куполами витав натхненно голос батька, з його стіни син потай украв охоронну таблицю. Украв, бо не відав, що не тільки закон оберігає собор. Цей храм краси живе у думах людей, і вони не дозволять його зруйнувати. Бо собор став для зачіплянців частиною їх самих, йому підсвідомо звіряються в найпотаємнішому, біля нього шукають захисту в найтяжчі хвилини життя.
















Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы