Мої роздуми над прочитаними сторінками статті Євгена Сверстюка «Шевченко і час»
Читаючи статтю Євгена Сверстюка «Шевченко і час», роздумую над величним образом Шевченка-людини, Шевченка-боголюба. Письменник підкреслює, що на хвилі історичних припливів і відпливів Тарас Шевченко то приходить до нас, як велике сонце, то віддаляється, як далека зірка, від якої залишається сама назва.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше, ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий.
Так, дійсно, розіп’ятий, як отой син Божий...
Розіп’ятий за Україну. І воскреслий — заради України. Шевченкове слово потребує мудрого читача, розкутого душею, вільного.
Та кожна епоха, звичайно, творила свій образ Шевченка, і хотіла його словами говорити від імені народу про себе. Та канули в лету ті часи, коли Тарас Шевченко був начебто великим атеїстом.
Насправді ж Бог для Шевченка — то велика і найцінніша духовна сила. Без неї не можна ні жити, ні творити, ні боротися. Про що б не розповідав, не описував, до якої теми не звертався б, поет не залишає Бога, йде поруч з ним, але найголовніше — має Бога в душі і серці. Ось можна назвати лише деякі вірші, у яких поет не обходиться без імені Бога: «Не нарікаю», «Молитва», «У нашім раї на землі», «Не молися за мене», «У Бога за дверима лежала сокира».
У своїх творах Шевченко, переконуючи читача у правдивості своїх слів, часто вживає улюблені вирази: «Єй-Богу, заплачу» («Невольник»), «Єй же Богу» («Сон»), «Не варто, єй-Богу, жить на світі» («Москалева криниця») та інші.
Це засвідчує, як поет глибоко, духовно зближений з Богом.
Розповідаючи про сваволю і жорстокість панів, про експлуатацію ними кріпаків, висловлюючи гнів, поет із своїми думами звертається до Бога:
Пошлем душу аж до Бога,
Його розпитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?
Виливаючи тугу за рідною Україною, її народом, важко переносячи біль і страждання її, поет знову-таки не забуває Бога:
...Боже милий,
Зжалься, Боже милий.
Вірячи в силу Бога, поет молиться йому:
Помолюся Господеві серцем одиноким.
Бог заступається за добрих людей, а лихих карає: «Господь Бог лихих карає».
Поет певен, що добро здолає зло. Цьому допоможе Бог:
Встань же, Боже, суди землю
І людей лукавих.
Заслання відірвало Тараса Шевченка від рідного народу, милої і дорогої України, позбавило права щоразу спілкуватися з друзями, всім народом, ділити спільно радощі і горе.
Час у неволі іде занадто повільно. І скільки має тягнутися він? Читач не може не поспівчувати поету, котрий запитує:
Боже милий!
Чи довго бути ще мені
В оцій незамкнутій тюрмі?
Любов, шана між Богом і народом взаємні. Бог дбає про людей.
У вірші «Пророк» саме про це і пише поет:
Неначе праведних дітей,
Господь, любя отих людей,
Послав на землю їм пророка!
Так! І цим пророком був наш Тарас. Адже пророк бачить те, чого інші недобачають.
Пророк передбачає майбутнє. Але передусім, як влучно підкреслює Євген Сверстюк, «пророк розмовляє з Богом і виголошує його істини перед лицями народу». Шевченків Бог підтримує активні сили добра: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає».
Отже, Шевченко — сіяч добра, творець духовних якостей народу.
Він вірив, що є сила, котрій треба поклонятися, бо вона, духовність у найсвятішому її розумінні, врятує людство від морального і духовного спустошення, збідніння. Цією силою є Бог, єдиний на світі.
Бог приносить людям тільки добро, моральне задоволення, очищає людські душі від зла.
Тарас Шевченко все своє страдницьке життя не розлучався з Богом. Сам поважав, любив Бога, вірив у його сили і прищеплював ці якості іншим. А його «Кобзар» наскрізь пронизаний біблійними мотивами.
І на вівтар нашої совісті виводить Шевченко нам вічний образ Пресвятої, в якої ми повинні вчитись милосердя, терпіння.
Євген Сверстюк задає нам риторичне запитання: «Але хто з нас знає так, як знав Шевченко?» Змушує задуматись над питанням: «А хто з нас доріс до Шевченкового розуміння Бога, розуміння Істини, розуміння Правди, Добра і Віри?»
І мені здається, що лише час допоможе нам дорости до рівня правильного, усвідомленого читання істин Шевченкового «Кобзаря».
Адже «Кобзар» Тараса Шевченка повинен фільтрувати наші душі, відкривати очі на оті духовні стовпи, на яких тримається наш світ. Це Любов, Краса і Добро.
І Шевченкове слово має цілющу властивість виправляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні начала.
