Мої роздуми над прочитаною поезією «Пісня про рушник» Андрія Малишка
А дійсно, чи є «Пісня про рушник» Андрія Малишка гімном материнської любові? Напевно, є, адже ця поезія — це спогад героя, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю.
У поезії мати дарує синові рушник, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї». Він є символом життєвої дороги, життєвої долі і пов’язаний з образом найближчої людини — матері. У творі образ матері — це символ чистоти і любові, берегині роду.
Герой твору згадує рідну матір, її безсонні ночі, її повчання, її бажання бачити дитину щасливою, у його матері «незрадлива ласкава усмішка», бо вона вміє повчати, жаліти і прощати. У матері «засмучені очі», бо вона відриває від свого серця дитину і посилає її у великий світ, в «дорогу далеку», а на цій дорозі будуть і радість, і смуток, і печаль:
І на тім рушникові
Оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Андрій Малишко змушує кожного згадати своє дитинство, прощання з батьківською домівкою, материнську тривогу за долю своєї дитини... А символічний образ рушника розповідає читачам про все: сонячне безтурботне дитинство, розлуку з рідним краєм, нове життя, вірну любов. У цій пісні возвеличуються прекрасні і чисті почуття до найріднішої людини — матері.
Отже, пісня про рушник — гімн материнській любові, подяка і любов поета до матері. На мою думку, А. Малишко в поезії передає усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше, що пов’язане з образом матері, котра навчила його добра, краси, любові до людей.
