Чому доктор Старців став “Ионычем” – Чехов Антон

Чехов – майстер короткої розповіді. Він був непримиренним ворогом вульгарності й міщанства, ненавидів і нехтував обивателів, що живуть у своєму футлярному мирке, відгородившись від усього на світі. Тому головною темою його розповідей стала тема змісту життя

Наприкінці 90 – х років Чехов створює так звану “маленьку трилогію”, що об’єднала три розповіді: “Людина у футлярі”, “Аґрус”, “Про любов”. Ці розповіді зв’язані між собою тільки загальною темою, темою неприйняття футляра, який би він не був. У першій розповіді Чехов показує нам у гротескній формі людини у футлярі, учителі грецької мови Беликова. Ця фігура лиховісна, вона наводить страх на навколишніх, і тільки смерть примиряє його з навколишньою дійсністю. Як пише Чехов, Беликов лежав у труні майже щасливий, нарешті – те він знайшов вічний футляр. У другій розповіді Чехов пише про людину, у якого була одна – єдина мрія в житті – стати власником маєтку і є свій власний аґрус. У третьому – поміщик Алехин оповідає про себе самому – про те, як він і його улюблена жінка не зважилися піти назустріч своєї любові, відступилися від її. Все це – прояву футлярного життя. Маленька трилогія тому з’являється перед нами як добуток єдине, внутрішньо закінчене. Чехів припускав продовжити цей цикл розповідей, поповнити новими добутками, але наміру свого не здійснив. Є підстави думати, що спочатку до циклу ставився й розповідь “Ионыч”.

Дмитро Ионыч Старців, герой розповіді “Ионыч”, був призначений лікарем у земську лікарню в Дялиже недалеко від губернського міста С. Це юнак з ідеалами й бажанням чогось високого. У С. він знайомиться з родиною Туркиных, “самої утвореному й талановитої” у місті. Іван Петрович Туркин грав в аматорських спектаклях, показував фокуси, гострив, Віра Иосифна писала романи й повести для себе й читала їхнім гостям. Їхня дочка Катерина Іванівна, молода миловидна дівчина, що у родині кличуть Котик, грала на роялі. Коли Дмитро Ионыч відвідав Туркиных уперше, те був зачарований. Він закохався в Катерину. Це почуття виявилося за увесь час його життя в Дялиже “єдиною радістю й… останньої”. Заради своєї любові він готовий, здавалося б, на багато чого. Але коли Котик відмовила йому, загордившись себе блискучою піаністкою, і виїхала з міста, він страждав усього три дні. А потім всі пішло як і раніше. Згадуючи ж про свої залицяння й високі міркування (“ПРО, як мало знають ті, які ніколи не любили!”), він тільки ліниво говорив: “Скільки турбот, однак!”

Фізичне ожиріння приходить до Старцеву непомітно. Він перестає ходити пішки, страждає отдышкой, любить закусити. Підкрадається й моральне “ожиріння”. Колись він вигідно відрізнявся й гарячими рухами душі, і палкістю почуттів від жителів міста. Довгий час ті дратували його “своїми розмовами, поглядами на життя й навіть свій вид”. Він по досвіду знав, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі. А якщо заговорити, наприклад, “про політика або науку”, те обиватель стає в тупик або “заводить таку філософію, тупу й злу, що залишається тільки рукою махнути й відійти”. Але поступово Старців звик до такого життя й втягся в неї. А якщо йому не хотілося говорити, він більше мовчав, за що одержав прізвисько “поляка надутого”. Наприкінці розповіді ми бачимо, що він щовечора проводить у клубі, грає у гвинт, закушує й зрідка втручається в розмову:

– Це ви про що? А? Кого?

Коли Котик переконалася, що в неї посередні здатності, те жила надією на любов Старцева. Але це вже не колишніх парубків, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. Він занадто заледащів духовно й морально, щоб любити й мати родину. Він тільки думає: “Добре, що я тоді не женився”.

Головною розвагою доктора, в “яке він втягся непомітно, помалу”, було по вечорах виймати з кишень папірця, а потім, коли грошей стало занадто багато, розглядати будинку, призначені до торгів. Жадібність здолала його. Але він і сам не зміг би пояснити, навіщо йому одних стільки грошей, якщо навіть театрів і концертів він позбавляє себе

Старців і сам знає, що “старіє, повніє, опускається”, але ні бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною в нього немає. Доктори кличуть тепер просто Ионычем. Життєвий шлях завершений

Чому ж Дмитро Старців з гарячого юнака перетворився в ожирілого, жадібного й крикливого Ионыча? Так, середовище винувате. Життя одноманітне, нудна, “проходить тускло, без вражень, без думок”. Але мені здається, що насамперед винувато самого доктора, що розгубив все краще, що було в ньому, проміняв живі думки на сите, самовдоволене існування

Образ доктора Старцева нагадує нам гоголівських персонажів з “Мертвих душ”. Він так само мертвий, як всі ці Манилови, Собакевичи, Плюшкины. Його життя порожнє й безглузда, як їх життя

На закінчення можна згадати слова героя розповіді “Аґрус” про те, що людині потрібно “не три аршини землі, а вся земна куля.”