«Обломів, без свого «Сну», був би створенням незакінченим, не рідним усякому з нас…» – Гончарів Іван

«Сон Обломова» – це чудовий епізод, що залишиться в нашій Літературі. По – моєму, сон – це не що інше, як спроба самого Гончарова усвідомити собі суть Обломова й обломовщини. Гончарів, видимо, відчув, як відчув, наприклад, я, читаючи роман, що Обломів йому милий і симпатичний. Чому? За які якості душі? За які вчинки?

Швидше за все, відповідь на це питання романіст одержало в російської поезії. «Сон Обломова» опоетизував вигляд героя й тисячами невидимих ниток зв’язав його із серцями читачів. Щодо цього, думаю, «Сон» сам по собі має безсумнівні достоїнства як самостійний художній твір

Зараз видно чітко, що роман без «Сну» був би добутком незакінченим, і читачі б так не полюбили його. «Сон» багато чого роз’яснив в образі головного героя, багато із чим примирив нас. «Сон» виконаний Гончаровым немов вірш, у якому не знайдеш зайвого слова й дотримані всі закони поезії. Онисим Суслов, на ґанок якого можна було потрапити не інакше, як ухватясь однією рукою за траву, а другою за покрівлю хати, відразу ж стає милий серцю читача. А заспаний челядник, що дме спросонья на квас, у якому сильно ворушаться потопаючі мухи, і собака, визнаний скаженої лише за те, що кинулася бігти від людей, що загрожували їй вилами й сокирами, і нянька, що засипає після жирного обіду з передчуттям, що Илюша піде дражнити козла й лазити на галерею, і багато інших чарівних подробиць

Отже, «Сон Обломова» розширив, узаконив і усвідомив собою трохи роздроблений і багатозначний образ героя

В «Сну», як відомо, є ще одна історія. Читачі «Вітчизняних записок», де був надрукований новий роман Гончарова, помітили, що добуток розпадається на два нерівних роздягнула. Під первою частиною стояла дата – 1849 рік, під іншими трьома – 1857 і 1858. Десять років відокремлювало первісний задум від його остаточного здійснення. Між Обломовым, що безжалісно мучили свого Захара, і Обломовым, закоханим в Ольгу, може, лежить ціла прірва. Наскільки Обломів, що валяється на дивані між Алексєєвим і Тарантьевым, здається нам неприємним, настільки той же герой, саму руйнуючу любов вибраної їм жінки й плачучий над уламками свого щастя, глибокий, зворушливий і викликає симпатію в читачів. Гончарів марне намагався згладити поділяючих героїв чортові, що робить їхні відносини неприродними. Усе поставив на свої місця «Сон Обломова».

Мені, як читачеві, що любить не тільки прозу, але й поезію, «Сон Обломова» дарує щира поетична насолода