Гуманістичний пафос п’єси Горького «На дні» – Горький Максим

Питання гуманізму – питання вічний, і багато письменників намагалися вирішити його у відповідності зі своїми життєвими переконаннями. Часто під словом «гуманізм» розуміють просто добрий стосунок до людини. Але раз гуманні дії здатні розбудити в людині кращі його якості, то чи не є гуманізм чимсь більшим?

Дія п’єси М. Горького «На дні» відбувається в брудній нічліжці. Жили її, на перший погляд, цілком відповідають закладу: це злодії, бурлаки, словом, люди, що буквально опустилися на саме «дно» життя. Але виявляється, що майже в кожного з них є мрія. І це робить їхнє положення не таким вуж безвихідним: вони хотіли б змінити своє життя. Однак герої фактично упокорилися зі своїм положенням і не намагаються щось зробитися

Конфлікт виникає з моменту появи в нічліжці мандрівники Луки. Він переконаний, що в душі кожна людина добра, але треба лише дати можливість виявитися доброму початку. Поява Луки сколихнуло суспільство «дна», його мешканці починають вірити у свої мрії. Лука – утішник загублених, знедолених людей. Вони потягнулися до нього, почуваючи, що ця людина може дати їм опору й сили, щоб жити. Лука прекрасно бачить наївність і, може бути, несбыточность повітряних замків героїв: Васько Попіл мріє стати чесним землевласником, Актор – повернутися на сцену, Настя – бути улюбленої коханою людиною. Однак Лука продовжує сповідати «неправда в порятунок». Він щиро вірить, що неправда, що допомагає людині, краще правди Сатину, що позбавляє останньої надії. Адже людина жива лише доти, поки живо надію. Необхідно прагнути навіть до самого малюсінького проміннячка світла. Можна погодитися зі словами Сатину про те, що не жалувати, а поважати людини потрібно. Але повага й має на увазі віру в людей, у них можливості

На мій погляд, позиція Луки – позиція щирого гуманіста. Він щиро сподівається вплинути своїми словами на мешканців нічліжки й відродити в них любов до життя. Хоча ми не бачимо морального перетворення героїв, але зате очевидне пробудження в їхніх душах усього найяснішого й чистого, про що вони й самі раніше не підозрювали. Трагедія ж полягає не в хибності прагнення Луки утішити людей, а в їхньому невір’ї у власні сили. Втратившись підтримки ззовні, у собі жоден з героїв не знайшов внутрішньої сили протистояти обставинам. Люди «дна» усе виявилися духовно слабкі

Гуманістичний пафос п’єси полягає в тім, що автор дозволяє нам побачити, як мрія перетворює людину. Тут проявляється типова для творчості Горького повчальність: якщо людина буде вірити у свої сили, те будь – яка мета виявиться досяжною. Наша доля, дійсно, у наших руках