Хто є духовною людиною?

Сьогодні слово «духовність» згадують дуже часто, але, напевно, не всі розуміють його значення. Одні вважають, що духовність – це розумність. Інші – що це щось церковне. Усе в людині від душі. Вихованої душі. І любов, і біль, і страждання. Це вміння співчувати, бачити. Маленький Принц Сент – Екзюпері вмів бачити серцем. Бачити саме головне, любити й прощати

Ми живемо у світі майже сліпими. Ми перестали слухати вірші й музику, удивлятися в гарні картини, любуватися видами… Ока художника вміють побачити саме головне. Побачити й показати іншим. У Достоєвського князь Мишкін говорить: «Невже можна бачити дерево й не бути щасливим?..». Перегортаючи в альбомах сторінки, любуєшся добутками Моне, Сислея, Ван Гога. Вони вміли бачити красу й передавати свої відчуття. Дивлячись американських бойовиків, де герої спочатку діють, а вже потім думають, ми вже не хвилюємося, розкриваючи добутку Паустовского або Пришвіна

Для людини дуже важливо почувати себе одним цілим з усім миром. Єдності із цілого Всесвіту, як в «Сні смішної людини» Достоєвського. Більшість людей зайняті все життя зароблянням грошей – щоб є, пити, у щось одягатися, потім краще є, краще пити, краще одягатися… Це не є й не може бути метою життя. Все це – засобу її підтримки. Не менше. І не більше.

Слова Э. Хемингуэя про людину, що не є островом в океані, тому що він не самотній, тому що він єдиний з усім миром, дуже точні. Можливо, «з погляду вічності» (слова Спинозы), так і є. І все – таки кожна інтелігентна людина, духовна людина, відчуває себе саме як той острів в океані, до якого підступає мутна вода миру майже тварини, у якому бути чималим – не зручно, не модно, не престижно.

Духовність – та верхівка гори, з якої” далеко видно, але яка властиво й спричиняється самітність духу. За всіх часів людини, що живе за законами душі, віддавали, продавали. Але людина духовний завжди мав більшу силу протистояти Злу, виступати на стороні Добра. Так було й у часи імператорів, так є й сьогодні. Китайський імператор серед інших титулів одержувала такий: «самотня людина». Він не мав права спілкуватися з тими, хто не дорівнює йому за рангом. Сьогодні духовна людина почуває себе, немов той китайський імператор. Він не може спілкуватися з тими, хто не думає й не відчуває, як він

Духовність – це моральна сила, що дає можливість не приєднуватися до юрби, що продається за кращий шматок, дозволяє собі хабарничати, дивиться на мир через дірку у своїй кишені. Духовній людині не вистачає повітря у світі, де руйнується все – і краса, і почуття. Але він знаходить у собі силу жити й любити цей мир. Духовна людина – це лагідність і вдячність

Духовність – це освіченість, що дає саме головне – світогляд, позитивне світосприймання. Освіченість завжди починається із книг і бібліотек. Філософ Ортега – І – Гассет написав колись: «Лише Платон догадувався, що корінь пізнання… складається в недостатності добутих людиною знань, підтверджуючи тим страшним фактом, що людина не знає..». Вивчаючи видатні добутки, людина почуває себе піщиною у Всесвіті. Читаючи безперервно, по списками й без них, інтелігентна людина з жахом усвідомить, що майже нічого не знає. Але читання – це велика насолода. Це спілкування з людьми великими й духовними. Це більша пристрасть, спрагу від якої важко вгамувати. Тому що книги завжди надихають, дають силу жити. А ще – це можливість завжди почувати себе учнем