Поетичний мир Миколи Некрасова – Некрасов Микола

Н. А. Некрасов створив целую епоху в поезії. Не одне покоління кращих людей Росії виховувалося на добутках поета. З дитячого років входять у нашу свідомість некрасовские образи, неповторні звуки його віршованої мови. В особі Некрасова, що чуйно вловив вимогу часу, поезія прагнула розсунути свої межі. Поет сповідається перед суспільством, уважає себе відповідальним перед ним. З найвищих моральних позицій судить він свої недосконалості, стратить себе за найменші коливання й слабості. Його політичне слово бере участь у суспільній боротьбі, у справі народного звільнення. Становлення Некрасова’поета відзначено особливими рисами. Щоб стати самим собою, йому треба творчо перебороти себе. Щоб стати справжнім поетом, треба бути особистістю зі своєю долею, необхідно пройти життєву школу. Вона виявилася суворою. У перших некрасовских віршах чуються насамперед дві інтонації: сатирично викриває й скорботно’поетична

Будеш ти чиновник на вид

И негідник душею,

Проводжати тебе я вийду –

И махну рукою!

У день звикнеш ти картинно

Спину гнути свою…

Спи, шибеник, поки безневинний!

Баюшки’баюся

(«Колискова пісня»)

А от зовсім інший сюжет і інші ритми:

чиЇду вночі по вулиці темної,

Бури заслухаюся в похмурий день –

Друг беззахисний, хворий і бездомний,

Раптом переді мною промайне твоя тінь!

Некрасовский поетичний мир – це мир соціальних протиріч, жорстокої боротьби; мир трудівників, незаможних і пригноблених, з їхніми насущними потребами й інтересами; мир убогості, самітності, вогкої вогкості й пронизливого вітру. Сюжети Некрасова – звичайно історії неблагополучні: смерть дитини, нерівний шлюб, проводи рекрута. Некрасов увів у поезію велике різноманіття осіб всіх станів і положень; власними голосами заговорили в нього міська вулиця, сільська сходка і ярмарок. У його добутках з яскравою характерністю й невимушеністю «висловлюються» самі різні, не схожі один на одного герої – від «убогого мандрівника» до княгині Болконской, від провінційного чиновника до поета Пушкіна. Автор при цьому виступає в особливої ролі. Він – свідок, слухач, співрозмовник, співучасник. Багато хто некрасовские вірші будуються як розповідь на побачений і почутому, як живий діалог автора з героєм. Часом авторові було досить лише глянути у вікно, щоб навколишнє життя початку розкриватися в сценах і епізодах. Так виник знаменитий вірш «Міркування в парадного під’їзду». Серед міської штовханини з’являється група селян, що прийшли до «парадного під’їзду» здалеку із проханням. Це «правдошукачі», ходки по справах селянського миру. З’за життєвої затурканості, убогості, виступають натхненність, стійкість. Автор виступає в ролі трибуна, звернений до народу з питанням – «Ти прокинешся ль, виконаний сил?..» Характерне некрасовское світовідчування з особою силою виявилося у віршах про любов – вони повні неспокійної напруги, «заколотної пристрасті». За традицією «вона» була героєві з якого’те таємничого миру. Найчастіше люблячі в Некрасова – союзники в життєвій боротьбі, зворушливо й безкорисливо підтримуючі один одного, причому в героїні часом навіть більше щиросердечних сил, якого’те веселого опору негодам:

Ти завжди гарна незрівнянно,

Але коли я сумовитий і похмурий, пожвавлюється так натхненно

Твій веселий, глузливий розум…

У поезії Некрасова виразився тісний, кревний зв’язок поета з батьківщиною, з її минулим і сьогоденням. Поза Росією він не мислить ні життя, ні творчості

У Європі зручно, але батьківщини пещення

Ні із чим непорівнянні…

Материнська любов персоніфікує для Некрасова вищий духовний, моральний початок. Відношення поета до Батьківщини – завжди глибоке сыновнее почуття. Воно пронизує лірику й могутньо озивається в поемах:

Ти й убога,

Ти й рясна,

Ти й могутня,

Ти й неспроможна,

Матінка’Русь!

З Некрасовим у літературу, у поезію ввійшло щось таке, що не застаріло з роками, а розвивалося, росло. Це – новий рівень народностей і гражданственности, розжарення ліричного почуття, нового поетичного відкриття