Сковорода-байкар — викривач суспільних недоліків

Шкільний твір на тему «Байки У творчому доробку Г. Сковороди».

План

І. Г. С. Сковорода – видатний філософ, гуманіст, співець людських чеснот.

II. Людина – «коваль свого життя».

1. Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Ой, пташино жовтобока».

2. Чиста «як кришталь» совість – запорука щасливого життя у вірші «Всякому городу – нрав і права…»

3. Воля – найбільше багатство людини у вірші «De libertate», байці «Чиж і Щиглик».

4. «Робота наша – джерело радості» в байці «Зозуля та Дрізд».

5. Праця в природженому ділі – щастя людини в байці «Бджола і Шершень».

III. Мудрість і повчальність думок Г. Сковороди про загальнолюдські

Цінності.

Помітне місце у творчому доробку Г. Сковороди займають вірші соціального плану. Викриваючи пороки тогочасної дійсності, потворний світ експлуататорів-кріпосників, переживаючи трагізм існування гнобленого народу, Сковорода виступає у багатьох своїх творах істинним просвітителем-демокра-ом, переконаним гуманістом. Поет-філософ над усе ставив свободу, вважав її найвищим благом людини, палко бажав її насамперед покріпаченому люду. Особливо яскраво оспівав він Свободу у віршах. Ідея свободи у творчості Г. Сковороди органічно поєднана з антимонархічними тенденціями. Письменник часом досить відверто висловлює своє негативне ставлення до царизму, до тиранії. Ці твори насичені громадським пафосом. Найсильніше цей пафос виявився в 10-й пісні «Садуи божественних песней» – «Всякому городу нрав і права…», що справедливо вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Засобами в’їдливого сміху, войовничого сарказму письменник таврує тут соціальні відносини на Україні в другій половині XVIII ст., висміює представників різних пануючих станів. Сатиричне вістря пісні спрямоване проти поміщиків і козацької старшини, що прагнуть загарбати якомога більше чужих земель, проти зажерливих купців-лихварів, які грабують людину праці, проти панської розбещеності, проти пияцтва, картярства та ін. Порушує поет у пісні й такі злободенні на тої час питання, як несправедливе судочинство, схоластичність офії ційної освіти. У ряді інших творів із збірки «Сад божеетвені ньіх песней» Г. Сковорода гнівно засуджує і паразитичне існл вання духовних феодалів, лицемірство служителів культу.

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чорною сковородою, що пече білі млинці». Тому і твори свої найперше адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі. Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав Котляревський у п’єсі «Наталка-Полтавка».

Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про «природну» людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.

Як перший «професіональний» український байкар Г. Сковорода виступив у збірці «Басни Харьковские», куди ввійшли тридцять творів. Написані вони прозою, кожна байка складається з двох частин: лаконічної фабули і «сильї», тобто моралі. Основним джерелом байок були власні життєві спостереження автора, сучасна йому феодально-кріпосницька дійсність, народна мудрість. Виходячи з інтересів народу, Г. Сковорода! виносить присуд вадам тогочасного суспільства, в сатиричних: тонах зображує поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад. Показовою в цьому плані є одна з кращих байок «Олениця і Кабан». У моралі цієї байки поет осуджує самохвальство, тупоумство панів і підпанків, які намагаються «войти в благородное сословие», «продраться в чин, со-всем им не сродньїй». У байці «Пчела и Шершень» Г. Сковорода уособлює паразитичні елементи суспільства, що живуть «хищенієм чуждого» і народжені «на то одно, чтоб єсть, пить и протчая». Сатиричне вістря спрямоване проти багатіїв, визискувачів-трутнів, які свідомо ухиляються від праці, живуть за рахунок трудової людини. А Бджола – символ працьовитої людини з народу. Про тих, хто береться за справу, яка суперечить природженим нахилам, Г. Сковорода зневажливо говорить у байках «Собака и Кобьіла», «Орел и Черепаха» та ін. Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу. Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,- прагнення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього – подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у «Баснях харьковскіх». Мудрість байок Сковороди – це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла. Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя – і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і обставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди:

У ряді байок Г. Сковорода, влучно користуючись засобами алегорії, попереджає представників привілейованих станів, що паразитичний спосіб життя може привести їх до сумного кінця. Так, приміром, Чиж потрапив у неволю, спокусившись «сладкой пищей да красной клеткой» («Чиж и Щиглик); Щука «напав на сладкую ядь», проковтнула разом з нею і «удку, увязшую во внутренностях» («Щука и Рак»). В інших байках поет картає «славолюбне» («Сова и Дрозд»). У більшості своїй байки Г. Сковороди, завдяки їх демократичній спрямованості, громадянським мотивам, – безумовно, видатне явище, оригінальне і своєрідне в історії цього жанру в давній українській літературі. І не випадково І. Франко високо оцінив байки українського мислителя, зазначаючи зокрема, що вони «писані гарною, декуди навіть граціозною прозою».

План

1. «…О книги, найкращі порадники і найвірніші друзі!» (Г. Сковорода).

2. «Як хто посіє в юності, так пожне в старості. Дотримуйся в юності тверезості й непорочності» (Г. Сковорода).

3. «Здоров’я, соромливість і репутація – найцінніші скарби» (Г. Сковорода).

4. «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом» (Г. Сковорода).

5. «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш з приємністю, ти щасливий» (Г. Сковорода).

6. «Хай одержать вони … скарби – я їм не заздрю. Аби я мав духовні багатства і той хліб духовний…» (Г. Сковорода).

III. Актуальність педагогічних ідей Г. Сковороди в наш час.