Вірш Єсеніна «Русь» – Єсенін С. А

Добуток «Русь», жанр якого сам автор позначив як маленьку поему, що свідчить про широке охоплення життєвого матеріалу, написано в 1914 році й розділено на п’ять різних по обсязі частин. Як у лексиці добутку, так і в самому характері сюжету втілилася потужна опора на традиції усної народної творчості, широко представлені в есенинской ліриці вцелом.

Символічно, що автор називає досить невеликий вірш поемою, що зайвий раз підкреслює художню значимість даного добутку в контексті всієї лірики поета. Повторювані в тексті обіги «Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна», «Ой ти, Русь моя, мила батьківщина», «Але люблю тебе, батьківщина лагідна» свідчать про те, що автор не відокремлює свою долю від долі вітчизни, він пов’язаний з нею кровно й нерасторжимо.

Поему від початку до кінця пронизує народне світовідчування. С. Єсенін прагнув розповісти в ній про проблеми російської землі, що обрушилися на країну в 1914 році

Добуток відкривається поетичною картиною рідної зимової природи. Однак це зовсім не безтурботно спляча в сніжній колисці сільська Русь. Вся перша частина добутку пронизана лиховісним очікуванням тривожних подій. Як це часто підкреслюється у фольклорі й давньоруській Літературі, природа намагається попередити людину про небезпеку, що загрожує: виють вовки, в «шалі пурги» вогниками ввижаються «совині вічка» (відомо, що сова у фольклорі є провісником смерті).

На Русі издревле всі лиха й напасти зв’язувалися з витівками нечистої сили: пеньки в поемі – «немов погань лісова», в ополонці ховаються чаклуни. Дубові сітки символізують негоди й перешкоди. Як бесівська мара приходить на Русь далека миролюбному характеру російського народу, штучно нав’язана Росії ззовні війна

У другий головкомі добутку рисується святкова картина весняних лугових робіт. Після зимового пейзажу вона логічно продовжує оповідання, оскільки відповідно до природного календаря весна саме й поміняє зиму. Саме тут, на тлі трудових буденних справ, з усією глибиною розкривається той самий загадковий російський характер, осягти й передати який прагнули все без винятку класики вітчизняної літератури. Богатирське молодецтво в праці, уміння від душі веселитися в мінути відпочинку, природжена емоційна сердечність і теплота сполучаються в образах сільських хлопців і дівчин із природною красою:

А як гаркнуть хлопці тальянкою,

Вийдуть дівки танцювати в багаття

Займуться, як чорна смородина,

Вугілля – Очі в підковах брів

За допомогою виразного порівняння («як чорна смородина») і яскравих, що запам’ятовуються метафор (« вугілля – очі», «підкови брів») С. Єсенін майстерно й лаконічно зумів передати в цих задушевних рядках бешкетний запал російської народної пісні

Настрій третьої частини знову різко міняється. Його ударно втілює лаконічна, але ємна метафора: «чашка піднебіння розколота». Перед особою лиховісного лиха, що прийшла на російську землю, немов сколихнулася вся природа: «понакаркали чорні ворони» (по народній прикметі, ворони передвіщають негоду), «крутий вихорь», «гримнув грім». І знову у свідомості читача виникає асоціація з давньоруською літературою, з «Словом об полицю Игореве». Художній час немов прискорюється, сюжет добутку стає більше динамічним

С. Єсенін показує, що розкололася, як ця чашка піднебіння, вся звична для народу життя. Безмовно, але з важким почуттям на серце збираються захисники рідної землі на війну, як ішли вмирати за безкрайні простори в час лихих випробувань їхні батьки, діди й прадіди. У цьому суворому оповіданні поет прагнув передати миролюбний характер російського народу

Мужики – селяни за духом. Вони мужньо приймають виклик ворога, але вся їхня душа вболіває про розлуку з рідною стороною. Ополченців проводжає народ до околиці, як прийнято за традицією. У дорогу їм збирають останні радості, що залишилися від солодкого мирного життя – пампушки на цукрі. Баби плачуть, розуміючи, що не всі добрі молодці повернуться додому. Комусь із них призначено буде скласти голову в бої. У даному фрагменті добутку смутний настрій сполучається з величною гордістю автора за свій народ і його волелюбну вдачу й готовність у будь – який момент устати на захист рідної землі. Це ще одна з рис російського національного характеру

От де, Русь, твої добрі молодці,

Вся опора в час негод,

– викликує поет

От так без помилкового патріотизму, що кричить про імперські амбіції й непорушну міць Російської держави, що повторює про майбутні успіхи Росії у війні, пише С. Єсенін про своє сприйняття цих подій, показуючи, що основні тяготи війни лягають на плечі простих трудівників

У зображувально – виразних засобах третього розділу знайшли відбиття характерні для ранньої лірики С. Єсеніна релігійні мотиви:

На підвісках з легкого золота

Захиталися лампадки небес

Однак вони використовуються не тільки в эстетических цілях, але й свідчать про посилення тяги народу до релігії в мінути гірких випробувань. Ця тема триває в наступних строфах на рівні окремих образів і метафор: «у гаї чудилися заходи ладану», «тепліючи свічку вечірньої зірки».

У четвертої головкомі С. Єсенін пише, як горестно про загиблих воїнів уболіває сама мати – природа:

У гаї чудилися заходи ладану,

У вітрі бластились стукоти костей

А від живих героїв приходять різкі, але довгоочікувані звісточки з далеких країв. Люди збираються й читають їх всі разом. Вони настільки згуртувалися перед особою лиха, що особисте горе або радість кожного стали загальними. Усі живуть лише однією надією на швидку перемогу, на повернення своїх близьких з війни. Головним мотивом цієї глави стає мотив єднання. У православній релігії його називають соборністю

У п’ятому розділі добутку С. Єсенін зізнається в любові до рідних полів. У відсутності мужиків їх розорюють баби. Вони згадують ту веселу весняну косовицю, коли ніщо ще не передвіщало лиха. І в нелегкій селянській праці їм допомагають всі ті ж пісні

Припаду до лапоточкам берестяних,

Мир вам, грабли, коса й соха!

Я ворожу по поглядах невестиным

На війні про долю нареченого

За старих часів на Русі було таке повір’я: якщо дівчина віддано чекає свого нареченого з війни, то він обов’язково повернеться. Вірність нареченої є своєрідним оберегом від негод і зберігає друга в бої. С. Єсенін вдало використовував цю народну прикмету впоэме.

У п’ятому розділі патріотичні мотиви підсилюються, стають домінуючими. У фіналі добутку поет викликує:

Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,

Лише до тебе я любов бережуся

Пройде ще сто або двісті років, а шанувальники російського поетичного мистецтва знову й знову будуть захоплюватися гармонічної звукописью, музикальністю кожної есенинской фрази. У цій гаданій простоті втілено стільки сили й поетичного таланта, що здається й не можна сказати по – іншому.

Кожна есенинская фінальний рядок розвертається повільно, поступово наповнюючись новими звуковими переливами, немов прекрасна квітка польової Росії переливається при світлі сонячного променя, наливаючись життєвою силою землі росіянці

У творчості геніального рязанського поета С. Єсеніна багато патріотичних добутків. Більша їхня частина присвячена сільського життя. Есенинская любов до батьківщини – почуття непомітне, глибинне, гармонічне. У поемі «Русь» автор часто пише про те, що хотів би злитися з рідною природою, він готовий «стати… кущем у води». Всім змістом добутку поет, безперечно, доводить, що це не тільки гарні слова, але й вся життєва суть його особистості