Бунинская філософія любові – бунін Іван

 

(по оповіданню «Легкий подих»)

Про любов писали, напевно, всі письменники й поети, але наскільки різними бувають люди, настільки різним виникає це почуття в художніх творах. Видатний російський письменник Іван Бунін теж створив власну «філософію любові».

На його думку, любов – це «темні алеї», сповнені чогось таємничого й несподіваного, це чудова мить, що часто веде до трагічного фіналу й котру дуже легко втратити або не довідатися вчасно. Потім можуть прийти важке розчарування, смуток, і навіть загибель іноді є рятуванням для почуття. У творах Буніна трапляються трагічні фінали через конфлікт між ідеальна й реальним, але загибель героїв чомусь досить часто виникає в нього світлої, принаймні має вигляд кращої з можливих розв’язок

З подібним протиріччям реального й ідеального ми зіштовхуємося й в оповіданні «Легкий подих».

Події добутку на перший погляд можуть здатися брудними й заяложеними. Молоду дівчину спокусив старий розпусник, сама вона веде незрозумілу гру в любов з козачим офіцером, що був «некрасивий і плебейський вид, не мав рівно нічого загального з тим навкруги, до якого належала Оля Мещерская». Але насправді бруду, «чернухи» в оповіданні ні, навпаки, воно насичено особливою ліричною атмосферою

В «Легкому подиху» Бунін використовує прийом, якому можна назвати «доказом від зворотного» – навіть по такому розвитку подій любов буде залишатися чимсь світлим і недоторканним, вона вище буденного бруду

Оповідання починається й закінчується описом цвинтаря, на якому похована дівчина. Біля могили Оли, дивлячись на фотокартку померлої, класна наставниця сама собі ставить риторичне запитання: «як сполучити із цим чистим поглядом те жахливе, що з’єдналося тепер з ім’ям Оли Мещерской?». Вона не має потреби у відповіді, але відповідь присутній поза словами у всьому тексті оповідання

Оля Мещерская сприймається як втілення юної жіночності, спраги любові, мрійності. Всупереч установкам суспільної моралі, її вчинки і її образ майже в усіх викликають захоплення. Чомусь «нікого не любили так молодші класи, як її», чомусь класна наставниця, що раніше намагалася зупинити Олю й засуджувала її «передчасну» жіночність, повертаючи на загальноприйняті моральні цінності, після загибелі дівчини щонеділі приходить на її могилу, живучи думками про неї, так ще й відчуває себе щасливої «як всі віддані якійсь жагучій мрії люди».

Оля Мещерская створена для щастя, тому й знаходить його в потворній дійсності. Саме це дає відчуття «легкості подиху», що неможливо зберегти в заяложеній дійсності. Навколишні підсвідомо відчувають цю її особливість, тому й тягнуться до неї. Вона начебто заражає інших своєю радістю

Олю Мещерскую вбиває згаданий вище офіцер, мимоволі уведений в оману грою дівчини. Убиває, тому що був близький з нею, вірив у її любов і не зміг упокоритися із втратою своєї ілюзії. Але не кожна людина може викликати таку сильну пристрасть. Багатьох кидають улюблені, і дуже рідко закохані доходять до таких крайностей. Це знову таки свідчить про непересекаемости особистості Оли. Її вчинок був жорстоким, але можна догадатися, що, маючи таку особливу натуру, вона запаморочила голову цьому офіцерові ненавмисно. Можливо, у відносинах з ним Оля сама шукала свою мрію, але не могла знайти

Вона відчувала відразу до батьківського друга Малютіну, що повівся з нею, м’яко говорячи, не шляхетно. Те, що відбулося між ними, могло просто зламати її, як це було з багатьма дівчинами. Вона могла поринути в безодню страждань і прожити в них залишок життя, могла почати ненавидіти увесь світ. Але цього не відбулося: запас любові й прагнення на щастя в душі Оли виявився надзвичайно більшим. Замість цього вона «зовсім збожеволіла від радості», компенсуючи цим власну відразу й приниження. Енергія молодості, мрії, спрага любові були в неї незрівнянними, але не знаходили гідного виходу, отже вона й починала «романи» те з офіцером, то з гімназистом, не могла жити без шанувальників, але всупереч усьому глибина душі цієї дівчини залишилася недоторканою. Мрії своїм світлом одухотворяли всі її ззовні аморальні вчинки. Тому, напевно, і загальне враження від її образа залишається сповненим чогось світлого й прекрасного

«Легеня подих» не згасло під тиском обставин. Не знищила його навіть смерть Оли: «Тепер ця легеня подих знову розсіялася у світі, у цьому затьмареному небі, у цьому холодному весняному вітрі».

Такими ліричними рядками закінчується оповідання. Вони ж передають ідею автора: любов, навіть таке «неуважне», потенційне почуття, що не знайшло свого теперішнього героя, завжди є чудом, завжди знайде відповідь у душах інших людей. Нехай дійсність не дозволила дівчині втілити мрії в реальність, і розбіжності з нею привели до трагедії: Оля, однак, принесла в мир щось одухотворене, здатне надихати

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы