Новаторство Маяковського в поезії – маяковський Владимир

Початок XX століття – розквіт російської поезії. У цей період з’являються нові поетичні форми, по – іншому починають звучати традиційні теми; виникає незвичайна поетична мова. В. В. Маяковського вважають новатором в області віршування

Його особливий стиль, увага до ритму вірша, нетрадиційні римування, використання нових слів – все це відрізняє поезію В. В. Маяковського від традиційної лірики. Творчість поета викликало й дотепер викликає дискусії

У поетичній системі Маяковського особливо важливі рими, усічені рядки, разноударные вірші. Поет використовує свій стиль написання вірша, таким чином, В. В. Маяковський виділяє паузами значимі значеннєві рядки. От як відбувається нагнітання тяжкої атмосфери безвихідності у вірші «Добрий стосунок до коней»:

Кінь на круп [пауза]

Гримнулася [пауза - читач загострює свою увагу],

И відразу [пауза]

За зевакой зевака [пауза],

Штани пришедшие Кузнецьким клешить [пауза],

Скупчилися…

Така нетрадиційна розбивка вірша на рядки допомагає поетові привернути увагу читача до самого головного, відчуття безвихідності передане не тільки лексично, але й синтаксично, через особливу розбивку рядка

В. Маяковський підвищену увагу приділяв слову, тому в його добутках зустрічаємо безліч авторських неологізмів – слів, придуманих самим поетом, вони найбільше повно розкривають суть поетичного задуму, передають відтінки авторської мови. У вірші «Незвичайна пригода, що була з Володимиром Маяковським улітку на дачі» багато авторських неологізмів: «златолобо», «ясь», «трезвонится», «вспоем». Поет грає зі словами й римами, тому, наприклад, у даному вірші є омоніми: «Жену назад я вогні вперше із сотворенья. Ти кликав мене? Чаї жени, жени, поет, варення!», синоніми: «сонце», «златолобо», «світило». Поетична лексика В. В. Маяковського завжди незвичайна, і читач відкриває нові значення традиційних слів і форм

Поет у своїй ліриці використовує такий поетичний прийом як звукопись. Таким чином, читач не тільки уявляє собі зображену поетом картину (більшість віршів Маяковського сюжетны), але й чує те, що відбувається. У вірші «Добрий стосунок до коней» стукіт копит умираючого коня переданий у такий спосіб:

Били копита,

Співали начебто:

– Гриб

– Грабуйся

– Труна

– Грубий

Тут важливо не значення слів, а сполучення звуків. По – новому звучать у поезії В. В. Маяковського традиційні теми. Наприклад, у вірші «Прозаседавшиеся» тема бюрократизму розкривається поетом через змішання фантастики й реальності, створення гротескних ситуацій, коли люди

«…на двох засіданнях відразу.

У день

Засідань на двадцять

Треба поспіти нам

Поневоле доводиться розірватися

До пояса тут,

А інше

Там».

У цьому ж вірші використовується й ще один новаторський прийом В. Маяковського: змішання лексичних стилів. У рамках одного добутку є слова й вираження, тісно пов’язані з реаліями сучасного поетові миру, а з іншого боку – зустрічаються застарілі форми й слова. Наприклад, по сусідству перебувають такі слова й вираження: Тео, Гукон (абравиатуры початку ХХ століття) і стародавня форма дієслова репетувати – репетуючи; неологізм того часу – аудієнція й архаїзм – із часу вона

Таким чином, В. В. Маяковський виступив у поезії початку ХХ століття новатором в області віршування. Його поетична манера привернула увагу читача, а талант поставив в один ряд з видатними поетами початку ХХ століття

Варіант 2.

У складний, переломний для Росії період виходить на поетичну арену Маяковський. Перша російська революція потоплена в крові, атмосфера напружена до межі, вихор світової війни змушує засумніватися людей у всіх колишні цінностях

Вони з великою надією дивляться в майбутнє й жадають прийдешніх змін. Ці складні суспільні процеси відбиваються в мистецтві, немов у дзеркалі. Відверте заперечення традиційної культури, епатаж міщанського побуту, чи не релігійний культ техніки й сучасної індустрії з її надлюдською міццю – все це послужило поштовхом до популярності футуризму

Маяковський передчуває “неминучість катастрофи мотлоху” і засобами мистецтва передбачає прийдешній “світовий переворот” і народження “нового людства”. “Рватися в завтра, уперед!” – от його девіз

Поезія

– вся! –

Їзда внезнакомое.

И це незнайоме, непізнане перетворюється в предмет його творчості. Він широко використовує прийом контрастів: мертві предмети оживають у його поезії й стають більше одушевленими, чим живі. Поезія Маяковського з її урбанистически – індустріальним пафосом протиставляє образ багатотисячного сучасного міста з його жвавими вулицями, площами, що гудуть автомобілями – картинам природи, що представляється йому чимсь відсталим і безнадійно мертвим. Поет готовий розцілувати “розумну морду трамвая”, він оспівує міський ліхтар, що “знімає з вулиці синя панчоха”, тоді як місяць у нього – “в’яла”, “нікому не потрібна”, а серце дівчини мляво, начебто “виварено в йоді”. Поет переконаний, що нове слово можна сказати тільки по – новому. Маяковський – першовідкривач, що володіє словом і словником, як сміливий майстер, що працює зі своїм матеріалом за власними законами. У нього своя побудова, свій образ, свої ритм і рима. Поет безстрашно ламає звичну віршовану форму, створює нові слова, уводить у поезію низьку й вульгарну лексику. Стосовно найбільших явищ історії він засвоює фамільярний тон, про класиків мистецтва говорить зі зневагою:

Беруться класики,

Свертываются в трубку

И пропускаються через м’ясорубку

Він любить все контрастне. Гарне уживается в нього з потворним, високе – з низьким:

Повії, як святиню,

Мене понесуть і покажуть

Богові у своє виправдання

Всі його вірші носять глибоко особистий характер, він присутній у кожному з них. І ця конкретна присутність стає крапкою відліку, системою координат у невтримному потоці його уяви, де зміщені час і простір, де велике здається незначним, а таємне, інтимне розростається до розмірів Всесвіту. Однією ногою він стоїть на Монблані, іншої – на Ельбрусі, з Наполеоном він – на “ти”, а його голос (“орание”) заглушає громи

Він – Господь Бог, що створив свій поетичний мир незалежно від того, чи сподобається кому – небудь його утвір. Йому однаково, що його навмисна брутальність може когось шокувати. Він переконаний, що поетові дозволене все. Як зухвалий виклик і “ляпас суспільному смаку” звучать рядка з вірша “Нате!”:

А якщо сьогодні мені, грубому гунові,

Кривлятися перед вами не захочеться – і от

Я зарегочу й радісно плюну,

Плюну в особу вам

Я – безцінних слів розтринькувачів і марнотрат

Маяковському властиво зовсім нове бачення миру, він немов вивертає його навиворіт. Звичне з’являється в його поезії дивн і вигадливим, абстрактне стає відчутним, мертве – живим, і навпаки: “Сльози снігу із флажьих почервонілих вік”; “Пригорнулися човни в колисках входів до сосків залізних матерів”.

Поезія Маяковського говорить не тільки мовою образів і метафор, але й широко використовує звукові й ритмічні можливості слова. Яскравим прикладом служить вірш “Наш марш”, у якому буквально чується бій барабанів і мірний крок колон, що марширують:

Днів бик пег.

Повільна років гарба

Наш Бог біг

Серце наш барабан

Колишнє подання про поезію, та й саму поезію змінив Володимир Володимирович Маяковський. Його називають рупором ідей і настроїв епохи, а вірші – “зброя мас”. Маяковський вивів із салонів на площі й змусив поезію крокувати разом сдемонстрантами.

Велика й неоднозначна поетична спадщина Маяковського включає такі шедеври, як “Послухайте!”, “Собі, улюбленому, присвячує ці рядки автор”, “Хмара в штанях”, а також багато злободенних віршів. У творчості Маяковського багато чого складно, і не завжди його можна зрозуміти й прийняти. Але при оцінці його творчості варто пам’ятати, що поезія – факт біографії, що залежить від навколишньої дійсності. Неспокійний час багатьох катаклізмів, що відбуваються в долі країни, час пошуку нових шляхів розвитку Росії наклало на творчість поета свій відбиток

Маяковський, у спробах домогтися граничного рівня експресії, що відповідає (неважливо, чи любов це, чи мистецтво, чи політика) новому життєвому змісту, створює свій, оригінальний творчий метод. Ціль, що автор поставив перед собою, – писати “так само добре, але про іншому – з акцентом на “добре”, у цьому випадку”. Поет домігся здійснення задуманого, тому що залишив після себе нове, безсумнівно, талановите, те, що будуть пам’ятати століття