Короткий зміст Лисистрата Аристофан

Ім’я «Лисистрата» значить «Руйнівниця війни». Таке ім’я дав Аристофан героїні своєї фантастичної п’єси про те, як жінки своїми жіночими засобами домоглися того, чого не могли чоловіка, – поклали кінець великій війні. Війна була між Афінами й Спартою, вона тяглася десять років, це проти її виступав Аристофан ще в комедії «Вершники». Потім було кілька років перемир’я, а потім знову почалася війна. Аристофан уже отчаялся, що поміщикам – вершникам удасться впоратися з війною, і він складає комедію – казку, де мир навиворіт, де жінки й розумніше й сильніше чоловіків, де Лисистрата й справді руйнує війну, цю згубну чоловічу витівку. Яким образом? Улаштувавши загальгрецький жіночий страйк. Комедіям покладалося бути непристойними, такий вуж закон весняного театрального свята; в «Лисистрате» було де розігратися всім покладеним непристойностям.

Усякий страйк починається зі змови. Лисистрата збирає для змови депутаток з усією Греції на площу перед афінським акрополем. Збираються вони повільно: у кого прання, у кого готування, у кого діти. Лисистрата гнівається: «На велику справу скликаю вас, а вам хоч би що! от кабы дещо інше було велике, мабуть відразу б злетілися!» Нарешті зібралися. «Всі ми скучили про чоловіків?» – «Всі!» – «Усе хочемо, щоб війна скінчилася?» – «Всі!» – «На всі готові піти для цього?» – «На всі!» – «Отож що потрібно зробити: поки чоловіки не замиряться – не спати з ними, не даватися їм, не стосуватися їх!» – «Ой!!!» – «Ах, так – те ви на всі готові!» – «У багаття стрибнемо, навпіл переріжемося, серги – кільця віддамо – тільки не це!!!» Починаються угоди, перекори, переконання. «Не встояти чоловікові проти жінки: хотів Менелай розправитися з Оленою – а як побачив, сам у постіль до неї кинувся!» – «А якщо схоплять і змусять силою?» – «Лежи колодою, і пускай він мучиться!» Нарешті домовилися, приносять урочисту клятву над величезним бурдюком з вином: «Не дамся я ні чоловікові, ні коханцеві [...] Не скину білих ніг перед ґвалтівником [...] Не встану, немов левиця над воротами [...] А зміню – відтепер нехай мені воду пити!»

Слова сказані, починаються справи. Хор жінок займає афінський акрополь. Хор чоловіків – звичайно, старих, молоді адже на війні, – іде на акрополь приступом. Старі потрясають вогненними смолоскипами, жінки грозять цебрами з водою. «А я от цим вогником спалю твоїх подружок!» – «А я от этою водою заллю твій огонечек!» Лайка, сутичка, що вимокнули старі відбігають. «Тепер я бачу: Еврипид – мудрейший з поетів: адже це він сказав про бабів, що тварин немає бесстыдней!» Два хори сперечаються піснями.

На сцену, ледве пересуваючи ноги, бреде самий старий старий, державний радник. Починається головна частина всякої грецької драми – спор. «Що ви лізете не у свою справу? – говорить радник. – Війна – це справа чоловіче!» (Це – цитата із прощання Гектора з Андромахой в «Илиаде»). – «Ні, і жіноче, – відповідає Лисистрата, – ми втрачаємо чоловіків на війні, ми родимо дітей для війни, нам чи не піклуватися про світ і порядок!» – «Ви, баби, затіяли правити державою?» – «Ми, баби, правимо ж домашніми справами, і непогано!» – «Так як же ви розплутаєте державні справи?» – «А от так само, як усякий день розплутуємо пряжу на прядці: повычешем негідників, повыгладим гарних людей, понав’ємо добротних ниток з боку, / И єдину міцну випрядемо нитку, і великий клубок намотаємо, / И, основу скріпивши, витчемо з нього для народу афинян сорочку».

Радник і хор, звичайно, не витримують такої нахабності, знову починаються лайки, бійки, лихі пісні по обидва боки, і знову жінки виходять переможницями,

Але тріумфувати рано! Жінки теж люди, теж нудьгують по чоловіках, тільки й дивляться, як би розбігтися з акрополя, а Лисистрата ловить їх і вгамовує. «Ой, у мене вовна на лежанці залишилася, поваляти треба!» – «Знаємо, яка в тебе вовна: сиди!» – «Ой, у мене полотно некатане, покатати треба!» – «Знаємо, сиди!» – «Ой, зараз народжу, зараз народжу, зараз народжу!» – «Брешеш, учора ти й вагітна не була!» Знову угоди, знову напоумлення: «А чоловікам, ви думаєте, легше? Хто кого пересидить, той того й переможе. Так от дивитеся: уже біжить один мужик, уже не витерпів! Ну, хто отут його дружина? заманюй його, розпалюй його, нехай почуває, яке без нас!» Під стіною акрополя з’являється кинутий чоловік, кличуть його Кинесий, що значить «Штовхач». Всім комічним акторам покладалися більші шкіряні фалоси, а в цього він зараз прямо велетенський. «Зійди до мене!» – «Ах, ні, ні, немає!» – «Пошкодуй от його!» – «Ах, жаль, жаль, жаль!» – «Приляж із мною!» – «Замиритеся спершу». – «Може, і замиримося». – «Отоді, може, і приляжу». – «Клянуся тобі!» – «Ну, зараз, тільки збігаю за ковриком». – «Давай скоріше!» – «Зараз, тільки принесу подушечку». – «Сил вуж немає!» – «Ах, ах, як же без ковдрочки». – «Доведеш ти мене!» – «Перегоди, принесу тобі натертися маслечко». – «И без маслечка можна!» – «Жах, жах, маслечко не того сорту!» І жінка ховається, а чоловік корчиться від пристрасті й співає, як виє, про свої мучення. Хор старих йому співчуває.

Робити нема чого, потрібно заміряти. Сходяться посли афінські й спартанські, фалоси в них такої величини, що все відразу розуміють один одного без слів. Починаються переговори. До що переговорюються сходить Лисистрата, нагадує про стародавню дружбу й союз, хвалить за доблесті, корить за нісенітну сварливість. Усім хочеться скоріше й миру, і дружин, і оранки, і врожаю, і дітей, і випивки, і веселощі. Не торгуючись, віддають захоплене одними в обмін на захоплене іншими. І, поглядаючи на Лисистрату, викликують: «яка розумна!», не забуваючи додати: «яка гарна!», «яка струнка!» А на задньому плані жіночий хор заграє зі старечим хором: «От помиримося й знову будемо жити душу з душею!» А старечий хор відповідає: «Ах, недарма нам про бабів говорили старі: / «Жити й з ними неможливо, і без них ніяк не можна!»

Мир укладений, хори співають; «Зла не пам’ятаємо, зло забудемо!…» Афінські й спартанські чоловіки розхапують своїх дружин і з піснями й танцями розходяться зі сцени