Розкриття духовної краси селянки-трудівниці в романі У. Самчука ‘Марія’

Твір “Марія” Уласа Самчука став першим романом, присвяченим жінкам 30-х років, жінкам, на долю яких випали страшні муки голоду, смерті дітей і близьких.

Головною героїнею є жінка на ім’я Марія. На перший погляд — ім’я святої, але наша героїня ніколи в житті не мала спокою від своєї долі, яка завжди жорстоко штовхала її на нелегкі випробування. Та притаманні її характеру доброта, справедливість, ніжність не дозволяли їй здаватися.

Марія — сильна натура, вона не боялася кинути виклик долі, якщо та не посилала їй щастя.

Її сирітське дитинство, наймитування, кохання до Корнія і життя з нелюбим Гнатом загартували особистість жінки, яка сформувалась і змужніла, стала, нарешті, такою сильною і рішучою, що розірвала невільницькі пута і вирішила жити спочатку, з коханим Корнієм, ніби повернулася до себе істинної.

Кохання, мабуть, було найголовнішим у житті Марії, тим, чого не купити ні за які гроші, кохання, за яке вона платила велику ціну своєї гідності. Корній, повернувшись зрадженим, ще більше завдав болю нещасній жінці.

Дуже нелегко починалося для неї нове життя. Та поступово у тяжкій праці зростала і міцніла їхня родина, яка приносила Марії достаток, злагоду та спокій у душі. Із любов’ю в серце Марії прийшла ніжність і всепрощення до всього світу, енергія ї сила, її духовний світ значною мірою поширшав. Та не судилося розквітнути щастю цієї жінки. Наприкінці твору Марія трагічно помирає від голоду, покинута, одинока, як сама Свята Марія, ікона якої завжди була з нею, якій молилася і в годину печалі, і в сонячний день. Відтак Мати Божа ввійшла в душу Марії, стала невід’ємною частиною її єства.