Твір по роману В. П. АСТАФЬЄВА «СУМНИЙ ДЕТЕКТИВ» (III варіант)

В. П. Астафьєв є письменником, у чиїх добутках відбите життя людей XX століття. Астафьєв – людина, якій відомі й близькі всі проблеми нашої часом нелегкого життя. Віктор Петрович пройшов війну рядовим, знає всі тяготи післявоєнного життя. Я думаю, що він зі своєю мудрістю й досвідом ставиться до тих людям, до рад і наказів яких потрібно не тільки прислухатися, а намагатися виконувати їх. Але Астафьєв не виступає в ролі пророка, він просто пише про те, що йому близько й що хвилює його.

Хоча твору Віктора Петровича ставляться до сучасної російської літератури, проблемам, які в них часто піднімаються, уже не одна тисяча років. Вічні питання добра й зла, покарання й справедливості вже давно змусили людину шукати на них відповіді. Але це виявилося справою дуже складним, тому що відповіді криються в самій людині, а в нас переплелися добро й зло, чесність і безчестя. Маючи душу, ми часто буваємо байдужими. В усіх є серце, але нерідко нас називають безсердечними.

У романі Астафьєва «Сумний детектив» піднімаються проблеми злочину, покарання й торжества справедливості. Тема роману – нинішня інтелігенція й нинішній народ. У добутку розповідається про життя двох невеликих городків: Вейска й Хайловска, про людей, що живуть у них, про сучасні вдачі. Коли говорять про маленькі міста, у свідомості виникає образ тихого, мирного місця, де життя, наповнена радостями, тече повільно, без особливих надзвичайних подій. У душі з’являється почуття умиротворення. Але помиляється той, хто так думає. Насправді життя у Вейске й Хайловске тече бурхливим потоком. Молоді люди, напившись настільки, коли людин превращается у тварина, насилують жінку, що годиться їм у матері, а батьки залишають дитину замкненим у квартирі на тиждень. Всі ці картини, описані Астафьєвым, приводять читача в жах. Стає страшно й моторошно від думки про те, що зникають поняття чесності, порядності й любові. Опис цих випадків у вигляді зведень є, на мій погляд, важливою художньою особливістю. Чуючи щодня про різні події, ми часом не обертаємо уваги, а зібрані в романі, вони змушують зняти рожеві окуляри й зрозуміти: якщо це відбулося не з тобою, то не виходить, що це тебе не стосується. Роман змушує задуматися над своїми вчинками, оглянутися назад і подивитися, що ти зробив за прожиті роки. Після прочитання задаєш собі питання: «А що я зробив доброго й гарного? Чи зауважував я, коли людині поруч із мною було погано?» Починаєш замислюватися над тим, що байдужість є таким же злом, як і жорстокість. Я думаю, що пошук відповідей на ці питання є метою добутку. У романі «Сумний детектив» Астафьєв створив целую систему образів. Автор знайомить читача з кожним героєм добутку, розповідаючи про його життя.

Головним героєм є оперативний працівник міліції Леонід Сошнин. Він – сорокалітній чоловік, що одержав кілька поранень під час виконання службових обов’язків, – повинен піти на пенсію. Пішовши на заслужений відпочинок, він починає писати, намагаючись розібратися, звідки в людині так багато злості й жорстокості. Де вона в нього збирає? Отчого разом із цією жорстокістю існує в російських людях жалість до арештантів і байдужість до самих себе, до сусіда – інвалідові війни й праці? Головному героєві, чесному й сміливому оперативному працівникові, Астафьєв протиставляє міліціонера Федора Лободу, що потихонечку служить, переходячи з однієї посади на іншу. На особливо небезпечних виїздах він намагається життям не ризикувати й надає право знешкоджувати збройних злочинців своїм напарникам, і не дуже важливо, що в напарника немає табельної зброї, тому що він недавній випускник міліцейського учнлища, а у Федора є табельна зброя. Яскравим образом у романі є тітка Грануючи – жінка, що, не маючи своїх дітей, віддавала всю любов дітям, що грали біля її будинку на залізничній станції, а потім дітям у Будинку дитини.

Часто герої добутку, які повинні викликати відразу, викликають жалість. Урна, що перетворилася з жінки, що займалася самодіяльністю, у п’яницю без будинку й сім’ї, викликає співчуття. Вона репетує пісні й пристає до перехожих, але стає соромно не за неї, а за суспільство, що відвернулося від Урни. Сошнин говорить про те, що їй намагалися допомогти, але нічого не вийшло, а тепер на неї просто не обертають уваги.

Є в місті Вейске свої Добчинский і Бобчиндкий. Астафьєв навіть не змінює прізвища цим людям і дає характеристику їм цитатою з «Ревізора» Гоголя, спростовуючи тим найвідоміше виречення про те, чтр ніщо не вічне під місяцем. Все тече, усе змінюється, а такі люди залишаються, міняючи одяг XIX століття на модний костюм і сорочку із золотими запонками XX століття. Є в місті Вейске й своє літературне світило, що, сидячи у своєму кабініті, «огорнувшись сигаретним димом, смикалося, елозило на стільці й смітило попелом».

Це Сыроквасова Октябрина Перфильевна. Саме ця людина, опис якого викликає посмішку, рухає вперед і далі місцеву літературу. Ця жінка вирішує, які добутки друкувати. Але не всі так погано, адже якщо є зло, те існує й добро.

Леонід Сошнин мириться із дружиною, і вона знову до нього вертається разом з дочкою. Небагато смутно тому, що помиритися їх змушує смерть сусідки Сошнина, бабусі Тутышихи. Саме горе зближає Леоніда з Лерой. Чистий аркуш паперу перед Сошни-ным, що пише звичайно вночі, є символом початку нового етапу життя сім’ї головного героя. І хочеться вірити, що подальше їхнє життя буде щасливої й радісної, а з горем вони впораються, тому що будуть разом.

Роман «Сумний детектив» – захоплюючий добуток. Хоча читати його важко, тому що занадто страшні картини описує Астафьєв. Але такі добутки потрібно читати, тому що вони змушують задуматися над сенсом життя, щоб не пройшла вона безбарвно й порожньо.

Мені сподобався добуток. Я багато важливого винесла для себе, багато чого зрозуміла. Я познайомилася з новим письменником і точно знаю, що цей не останній добуток Астафьєва, що я прочитаю.