Громадянська війна в історії Росії

(1 варіант)

Початок XX століття стало для Росії часом страшних потрясінь. За якісь двадцять років відбулося три революції, країна була утягнена в Першу світову війну! Двадцять років – це мізерно малий строк для історії, однак події цього часу в корені змінили нашу країну. І найсуворішим випробуванням цього двадцятиліття стала Громадянська війна

Двадцяті роки цього століття стали часом появи нової літератури, зв’язаної, насамперед, з іменами Фадєєва, Фурманова, Бабеля, Шолохова. Вони пишуть про конкретні історичні події, у яких найчастіше самі брали безпосередню участь. Так, наприклад, Исаак Бабель боровся в рядах Першої Кінної армії Будьонного, і написаний їм згодом збірник оповідань, присвячених Громадянській війні, одержав назву «Конармия». Для літератури цього часу головної стала проблема людини й революції, людини у вогні Громадянської війни

Громадянська війна роз’єднала людей, лягла прірвою між ними. Нерідко траплялося так, що члени однієї сім’ї виявлялися по різні сторони барикад. В оповіданні «Лист», що ввійшов у збірник «Конармия», И. Бабель приводить читачам лист червоноармійця Василя Курдюкова своєї матері. На початку листа він розповідає про бойові дії Першої Кінної армії, у яких він брав участь. У других рядках Василь згадує про те, що батько його, білий офіцер, «зарубував» брата Федю, що став червоноармійцем. Потім він пише, що інший його брат, що вирішив помститися за вбивство Феди, розшукав батька й убив його. Василь навіть не підозрює, що може значити ця новина для матері. Батько йде на сина, син – на батька, і це він уважає цілком нормальним

Під час Громадянської війни валять моральні підвалини старого суспільства, тому однієї з головних завдань нової літератури стає створення нової ідеології, створення нового героя. У двадцятих роках у Літературі з’являється зовсім новий психологічний тип – Левинсон (головний герой роману А. Фадєєва «Розгром»). Він свято вірить у революцію, у комуністичні ідеали й готовий боротися за них до останньої краплі крові. Для Левинсона на першому місці завжди коштують суспільні інтереси й тільки потім особисті. Щоб забезпечити пересування загону, Левинсон погоджується на вбивство важко пораненого Фролова.

Для письменників того часу важлива також тема інтелігенції й революції, і хоча різні письменники по – різному ставилися до неї, те майже кожний звертався до цієї теми у своїй творчості. У романі Фадєєва «Розгром» ми знайомимося з молодим червоноармійцем Мечиком, представником інтелігенції. Його образ викликає в нас негативне відношення. Мрійливий по натурі, боязкий, Мечик програє в порівнянні із сильним, сміливим партизаном Морозкой. Фадєєв пише, що Морозка «завжди почував між собою й цими людьми (мається на увазі Мечик) непрохідну стіну з наношених ними невідомо звідки фальшивих гарних слів і вчинків». Фадєєв зображує Мечика як попутника, далекого від інтересів революції. Булгаков же, навпаки, уважає інтелігенцію моральним стовпом російського народу, носителькою вікових традицій і культури. Це він показує на прикладі сім’ї Турбиных у п’єсі «Дні Турбиных». На очах Булгакова відбувається остаточний розпад «дворянських гнізд», і це не може не викликати в нього протест. Турбіни зв’язані не тільки родинними узами, але й духовно близькі один одному. Недарма Лариосик говорить, що за кремовими шторами їхнього будинку ховаються всі жахи війни. Однак війна уривається й у цей тихий, затишний будинок: їде чоловік Олени, гине Олексій, молодший брат важко поранений. Сім’я – частина суспільства, і розпад сім’ї Турбиных говорить про кризу всього суспільства

В оповіданні «Ворожили», написаному И. Бабелем, головний герой дивується: «Революція – це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди». Революція, що робилася заради людини, у дійсності виявилася спрямованої проти нього. Люди однієї країни виявилися розділені на два протиборчі табори. Пастернак в «Докторі Живаго» описує випадок, коли Юрій Андрійович, оглядаючи поранених, знаходить на груди в червоного телеграфіста й білого солдата той самий шістдесятий псалом. Це доводить, що найстрашніше в долях людей – це те, що вони змушені воювати проти своїх же співвітчизників, людей, нічим не відрізняються від них самих

(2 варіант)

«Читаю про людей, і вони чудяться мені крокуючим головою в хмарах серед пожарищ. Перемагають і гинуть. От мчаться в тачанках, оголошуючи степ свистом вольниці. От босі крокують по сніжних рівнинах. Марять у сыпном тифу на протягах вокзалів з вибитими вікнами. Кінною лавою мчаться в кривавий бій, – блискають шашки, летять голови. Переходять по горло крижану воду заток. Все це історія. А де ці люди?

В одному з листів Колесниковой Фадєєв писав: «Війна – більша й сувора вихователька. До цього часу ми вже випробували багато важкого, бачили трупи замучених карателями селян, втратили в боях багатьох людей, які встигли полюбити… Знали про дивовижні звірства в контррозвідках білих». Але потім він пише, що «декого з колишніх товаришів ми тепер, не здригнувшись, розстріляли б, якби він потрапив до нас у руки, інших ми нехтували, про інших шкодували, що дороги наші пішли нарізно».

Війна – це страшне нещастя для народу, ще страшнее, якщо йде війна усередині одного народу, між братами, між колишніми шкільними товаришами, оказавшимися в різних політичних таборах, і тепер вони повинні вбивати один одного, захищаючи те, що їм здається правдою, ідеєю…

Людина в таких подіях – і піщина, і особистість. Література, що є дзеркалом подій, намагалася найбільше глибоко проникнути в ті події, зрозуміти тих людей, їхні щиросердечні стани. Людина не схема, і в революції – у грандіозній соціальній перебудові суспільства, у період катаклізму, що несе радість звільнення одним і позбавлення іншим, – його моральні якості, їхньої зміни – те, що повинне цікавити письменника. Завдання складне, і вирішуються подібні питання письменниками по – різному. Багато письменників зверталися до теми «людини у вогні громадянської війни», вони показували як загальну масу, так і окрему особистість. Розглядалися погляди вже, що сформувався особистості, але здебільшого формування поглядів і їх зміна

Цікавий для нас погляд на війну, що показує у своїх оповіданнях И. Бабель. Зрозуміти позицію И. Бабеля можна, звернувшись до тих життєвим обставинам, які формували його життєвий досвід. «А я адже як виріс: в умовах найтоншої культури, у француза – учителя так навчився французької мови, що ще в отроцтві знав превосходно класичну французьку літературу. Дід мій – рабин – розстрига, умнейший, честнейший людина атеїст серйозний і глибокий. Який – Що він і нам передав, внучатам», – розповідав Бабель Фурманову. Таке середовище, виховання в надкласових, гуманістичних традиціях зробили істотний вплив на майбутнього письменника. «Неясними поетичними мозками я переварював боротьбу класів», – говорив про себе оповідач, кандидат правий Петербурзького університету К. Лютов (оповідання «Смерть Долгушева»); до речі, Бабель був відряджений у газету «Червоний кавалерист» з документом на ім’я К. Лютова; це не може не говорити про близькість позицій автора й оповідача: людини далеким і незрозумілого своїм ім’ям не наділяють. Його називають «слиньком», але К. Лютов і не сперечається, що він «слинько»: він розповідає про те, як не зміг виконати прохання Долгушева – застрелити його, важко пораненого; як ішов в атаку на білополяків і не міг змусити себе вистрілити в супротивника. Людина страждає, тому що не може переступити себе, свої принципи, те, що закладено з дитинства. Звичайна людина, що розуміє необхідність революції, хоче, щоб революція «не стріляла». «Революція – це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди… Хто ж скаже Гедали, де революція, і де контрреволюція?» – говорить Гедали; у його словах погляд на події простого обивателя…

Для повного розкриття теми «Людина у вогні Громадянської війни» треба розглянути одну з найбільших робіт Булгакова – роман «Біла гвардія». У романі описані події 1918 – 1919 років, вони вплинули на світогляд автора й багато в чому змінили його погляд на пережите. Як і Бабель в оповіданні «Смерть Долгушева», так і Булгаков близький по переконаннях до своїх героїв – сім’ї Турбиных і їхнім друзям, і особливо до доктора Олексію Турбіну. Пізніше Булгаков визначав свою позицію в романі «Біла гвардія» як прагнення «стати безпристрасно над червона й білими», головна тема роману – тема зіткнення особистого існування з «історичною долею». М. Булгаков у своїй творчості завжди виходив з гуманістичного розуміння чільної ролі людської особистості над всіма суспільними змінами

«Ми повинні оцінити людини у всій сукупності його істоти, людини як людини, навіть якщо він грішний, не симпатичний, озлоблений або зарозумілий. Потрібно шукати серцевину, найглибший осередок людського в людині». Із цієї позиції Булгаков малює білий рух на Україні, зображуючи долю сім’ї Турбиных на тлі морального падіння й розкладання контрреволюції. Ми бачимо, як, вдаючись до допомоги німців, збігає з міста вище начальство (гетьман і наближені), як їдуть офіцери, залишивши на рубежі взимку погано одягнених солдатів. Булгаков показує братів Турбиных – інтелігентів, які зв’язані зі старим миром; але встають вони на захист Батьківщини й захищають зовсім не «білу ідею»; вони давали присягу й тепер вірні їй, вірні своєї честі. «Це слово проходить у романі як лейтмотив. «ПРО, чортова лялька, позбавлена найменшого поняття про честь!» – обурюється на Тальберга, що сбежали з німецьким поїздом, Олексій Турбін. І йому ж підкидає автор книгу Достоєвського, розкриту на сторінці, що уражає уяву,: «Росіянинові людині честь – один тільки зайвий тягар». Невже творець «Бісів» прав? Але тоді героям Булгакова краще не жити на землі, адже для них честь – рід віри, стрижень особистого поводження».

Честь для Турбіна не тільки вірність Батьківщині, паную (хоча й це теж), але й вірність іншим людям, товариству, боргу перед молодшими й слабкими. Громадянська війна трясе будинок: Василисса, сусід Турбиных, – втілення боягузтва, жадібності й пристосовництва. Турбіни не віддають своїх переконань під сильними ударами долі. Вони розуміють, що «всі ми в крові винні» і що треба «улаштовувати заново звичайне людське життя», а не воювати, заливаючи всі новою кров’ю рідну землю

Головні герої роману вірять у Росію й, головне, мріють про мирне життя. Кінчається роман дуже символічно. Письменник говорить, що кожна людина знає «страждання, борошна, кров, голод і мор». Все пройде. Вибухає Марс – планета війни, але заграла «Венера, червонувата, а від блакитного місяця ліхтаря часом поблискувала на груди людини відповідна зірка. Вона була маленька й теж п’ятикутна». Сходить Венера – планета любові, всі люди забули хвороби й страждання, «мир стає в душі».

З іншої сторони розкрита тема «Людини у вогні Громадянської війни» у творах Фадєєва, Фурманова, Серафімовича, Островського. Розглянути відношення письменників, що коштують на позиціях більшовизму, до цієї теми можна, звернувшись до повісті Фадєєва «Розгром».

Людські якості того, хто попадає в екстремальні ситуації, проявляються в чистому виді, без повсякденної лушпайки; ламаються життя, долі, характери й погляди. Найбільш яскрава зміна особистості, вихованої колективом, формування дисципліни, необхідної у воєнний час будь – якому війську, простежується в романі «Розгром».

Сам автор ще в 1932 році говорив так: «У Громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу, загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей». Із цих позицій і оцінюються герої… У книзі відбиті основні типи людської моральності в переломну епоху: мораль Левинсона, Мечика й Морозки – центральних персонажів добутку. Всі ці персонажі індивідуальні й у той же час являють собою осередок певних якостей. Образ Левинсона в «Розгромі» – це теж образ інтелігента, але зовсім відмінного від Турбіна й Лютова. Він сильний, і сильний, насамперед, своєю ідеєю, що веде його на все. Фадєєв показує звичайної людини зі слабостями, хворобами, вся його зовнішність говорить про те, що це не супергерой, а проста людина, але «він нещадно задавить у собі бездіяльну, солодку тугу». «Бачиш всі так, як воно є, для того, щоб змінювати те, що є, наближати те, що народжується й повинне бути» – от до який – найпростіший і самої нелегкої – мудрості прийшов Левинсон». В «Розгромі» показаний і інший людський тип – Мечик. У ньому видна людина, не здатний до війни, але в той же час він намагається зрозуміти своїх товаришів по загоні, навчитися чомусь. Він замкнутий на собі, йому здається, що все специально хочуть скривдити його, що партизани злі й безглуздо жорстокі, що мир похмурий і огидний. Після бесіди з Мечиком: «Ні, все – таки я був міцний хлопець, я був багато міцніше його, – думав він тепер з непоясненим, радісним торжеством… – я не тільки багато чого хотів, але й багато чого міг – у цьому вся справа…»

В «Розгромі» Фадєєв показує «Левинсона як людини, що завжди йде на чолі», Мечика, що у результаті своїх метань виявляється зрадником, і в процесі еволюції, духовного росту розглянутий Морозка. Це ще одна людина, у житті якого війна зіграла найважливішу роль. В образі Морозки Фадєєв найбільше повно розкриває «революційні зміни у свідомості рядового пролетаря». Автор затверджував, що Морозка «за задумом і об’єктивним ходом добутку – головна фігура роману».

У перших розділах це відчайдушний, недисциплінований, нестриманий боєць. Він грубий, зухвалий, здатний на злодійство. Але з іншого боку, у ньому сильне почуття колективу, класовий інстинкт, Фадєєв показує, як поступово старі тропи заростають, доводиться самому вибирати дорогу. Найважливішим моментом у зміні життя Морозки був суспільний суд. Наслідку суду позначилися в епізоді на поромі, коли герой уперше поборов почуття, які звичайно керували ім. Ця перемога над собою принесла задоволення, радість. Подальше переродження відбувається в переосмисленні колишнього життя. Прагне потрапити на «пряму, ясну й правильну дорогу, по якій ішли такі люди, як Левинсон, Бакланів, Дубов».

Переродження торкнулося й особистих відносин. Наприкінці роману Морозкин подвиг – закономірний учинок, інакше він уже не міг надійти. Він ні на мить не втратив самовладання

У Морозке Фадєєв показав узагальнений образ людини з народу. Процес перевиховання людей у вогні революції й Громадянської війни дав історичне вироблення нового, соціалістичного характеру, пережиту багатьма в перші роки Радянської влади

Отже, ми бачимо, що до теми «людини у вогні Громадянської війни» зверталися багато письменників, вони по – різному відбивали її у своїх добутках, які склали дивну картину того жахливого, страшного часу

(3 варіант)

Війна… У неї завжди одна особа – смерть, страждання, ненависть… Але проте багато письменників першої половини XX століття змогли побачити в братовбивчій війні 1918 – 1922 років і випробування – випробування на міцність людських переконань, вірність життєвим принципам. У вогні кривавої бойні проявляються сховані у звичайний час риси людської натури – будь те боягузтво й зрадництво або готовність до самопожертви. І це не залежить від того, якої позиції дотримується автор – будь він явний прихильник «червоних» або прагнучий до об’єктивності оповідання спостерігач

Але все – таки, як мені здалося, головним почуттям, що переважає в серцях людей під час війни, є страх, але по – різному переносять його герої: Мечик – герой роману А. Фадєєва «Розгром» – готовий зрадити заради порятунку свого життя; для нього, представника інтелігенції, людське життя й ідея, як не дивно, нічого не значать – головним є виживання, нехай навіть і за рахунок інших

Зовсім не такий Микола Турбін – перемагаючи свій страх перед петлюрівцями, він готовий умерти, рятуючи тим самим майбутніх юнкерів і кадетів. І якщо в героя Фадєєва інстинкт самозбереження граничить зі зрадництвом і підлістю заради порятунку самого себе, те булгаковський персонаж заглушає страх почуттям боргу

Проте не можна говорити, що лише представники інтелігенції поставлені письменниками в екстремальні ситуації, – свідомість, рішучість і все краще, що є в людині, проявляється, на думку Фадєєва, саме в представниках пролетаріату, – тому що не вони є найбільш надійною частиною загону Левинсона! І в той же час Тальберг («Біла гвардія»), представник і носій цінностей вищого офіцерства, готовий заради власного порятунку залишити в пеклі петлюрівців свою дружину, кинути свою частину й Місто, що стало рідним

Майже кожний герой у добутках цього часу – людин, що роздирається внутрішніми протиріччями, що страждає від необхідності переступити через себе: або зробити вбивство («Доктор Живаго»), або відмовитися від захисту свого рідного Міста («Біла гвардія», полковник Мальцев); це людина зі збудженою свідомістю, готовий, нехай із кращих спонукань, убити собі подібного (Палых у романі «Доктор Живаго»), рятуючи його від можливого страждання. Період Громадянської війни характерний значним зсувом цінностей: людське життя нічого не коштує, убивство стає щоденністю, страждання – атмосферою життя

Але проте у висушеною війною людській душі ще залишається місце колишнім ідеалам – і монархіст Олексій Турбін, і доктор Живаго готові відстоювати свої переконання, намагаються добром вилікувати страшну виразку мясобойни.

Поряд із цими людьми існують і ті, хто здатний забути про свої емоції й покластися на правоту інших, – адже ні Левинсон, ні Най – Турс не сумніваються в отриманих наказах, ставлячи собі метою їхнє виконання за всяку ціну (правда, у Най – Турсе перемагає здоровий глузд і він віддає наказ про відступ).

Третій тип людей – ті, для кого м’ясорубка війни перетворилася в забаву або ремесло; їхній сенс життя – убивства й знищення собі подібних без усяких цілей і міркувань. Такі петлюрівці, що входять у Місто, убиваючи випадкових перехожих (нещасний єврей на мосту). Саме ненависть таких людей рухає всією війною, всупереч усякій логіці й всупереч ідеям

Разом з тим не можна забувати, що ще існує любов – почуття, що з’єднує різних людей, що змушує забути про навколишніх жестокостях, знайти теперішній сенс життя; ця любов знімає напруженість і ненависть, що панують на кожній сторінці: любов Варвари можна назвати емоційною віддушиною роману «Розгром». Нове почуття Олени («Біла гвардія») відновлює порушену від’їздом Тальберга гармонію; любов Юліи Рейс і Олени до Олексія з’явилася тією самою соломинкою, що допомогла старшому Турбіну вижити й видужати після всього перенесеного

Усе жінки: і Варвара, і сестра Най – Турса, і Олена, – всі вони здатні на глибоке й загадкове почуття, почуття, що дійсно творить чудеса, – і все це незважаючи на навколишні жахи війни… Головними для Бабеля, Фадєєва, Пастернаку, Булгакова є навіть не описувані події, а те, що в подібній атмосфері герої ще можуть носити горде ім’я Людини…