Новела «в житах» — пошуки порушеної гармонії

Історія написання твору

Уперше надруковано у львівському журналі «Нова культура» (1922, № 2).

Виправлену й відредаговану автором новелу опубліковано в журналі «Життя й революція» (1925, № 6-7). Отож датою пер­шодруку вважають 1925 р. Журнал «Життя й революція» вихо­див у Києві в 1925-1934 рр.

1924 р. М. Рильський писав: «Григорій Косинка весь виявля­ється на естраді, коли він публічно щось читає. Чи то буде його власне оббризкане радісною поранковою росою «В житах» (радісне і в трагізмі своєму), чи то Васильченкова меланхолійна «Мати». Голос Косинки бринить однаково молодо».

Читав Г. Косинка, на прохання слухачів, новелу «В житах» часто. Максим Тадейович написав навіть епіграму з цього при­воду:

Це все було страшенно просто — Хитає фізиків екстаз… Читав про це разів ти зо сто, Та не читай сто перший раз.

«Дорогий мій Максиме, — писав Г. Косинка, — я відповім вам рядками з вашого вірша, що ви мені його якось читали: «…і навіть невблаганний критик мене, як сонце, веселить». А назвіть мені твір, який полонив би слухача хоч сто разів?».

Новела викликала багато нарікань з боку критики. На літе­ратурних вечорах слухачі цікавилися: «Чому вашу увагу при­вернув такий сюжет? Навіщо з дезертира робити героя худож­нього твору?».

Г. Косинка відповів: «Я вважаю, що письменник повинен прав­диво відображати дійсність, історію наших часів. Дезертири були, і я їх не обминаю, як не обминав босяків М. Горький. Художня

Форма допомогла яскравіше розкрити психологію дезертира, цю прикру у свій час дрібницю. Що він у порівнянні з героїчними діями нашого народу». На те око художника, щоб помічати дріб­ниці, і ті, що сприяють, і ті, що перешкоджають нам будувати нове життя.

Аналіз новели «В житах»

Новела «В житах» з однойменної збірки засвідчує орієнта­цію письменника на стефанівський тип письма. Перед читачами постає лише один «щасливий» день із життя Корнія Дізіка, від особи якого ведеться розповідь. Він зі своєї волі опинився в банді отамана Гострого, тому став дезертиром і переховувся в житах. Звідси — назва новели. «В житах» — це не лише місце дії, це багатогранний символ, що уособлює в собі й життя селянина, і його ставлення до навколишнього світу, і становлення як людини на землі. Деморалізована ідеологія світлого більшовицького май­бутнього призвела до того, що молодий юнак ловить коротку мить і милується життям, але неспокій сидить у серці, бо при думці про розстріл комуніста Матвія Киянчука «до болю робиться сумно». Саме в житах випадково знаходить Корнія Уляна, вона йшла в сусідське село Чорносливку до матері. Уляна була виму­шена через свою бідність стати дружиною гнилищанського бага­тія Дзюби, але вона досі кохає Корнія Дізіка.

Закохані сп’яніли від щастя в житах, адже там загубилася їхня доля. Що станеться з ними далі — невідомо. Світовідчуття героя твору сконцентровані на одній миті, а тому мають такий контрастний характер.

Ідея твору — з’ясування сенсу людського існування, адже інколи все своє життя людина чекає на одну мить щастя, а ще наштовхує на думку, що життя кожної миті ставить нас перед вибором, як і героя твору.

Для нього в ту мить жита, «червона хустка Уляни» і він сам — єдине мірило буття на землі, усе інше — потім. Корнію не хочеться згадувати про те, що мучить його совість, а саме розстріл кому­ніста Матвія Киянчука, у якому він, напевно, брав участь. Він молодий, трохи іронічний («ми, дезертири, — народ бойовий», але спраглий до життя. «…Мені хочеться співати, як співають старі, коли згадають молодість, а я ще хочу співати!»).