Любов і природа в лірику Фета – Фет Панас

Центральні теми поезії Ф. И. Тютчева – любов і природа

Тютчев – поет піднесеної любові, він розкриває її як почуття, що несе людині й радість, і страждання, «і блаженство, і безнадійність». З особливою драматичністю тема любові й страсті розкривається в циклі віршів, присвячених Е. А. Денисьевой («ПРО, як убийственно ми любимо…», «Я очі знав, – про, ці очі!..», «Остання любов», «Є й у моєму страждальницькому застої…» і ін.).

Вірша даного циклу драматичні. Часто вони являють собою схований діалог двох співрозмовників, причому один з них є присутнім як би мовчачи:

ПРО, не тривож мене укорой справедливої!

Повір, з нас із двох завидней частина твоя;

Ти любиш искренно й полум’яно, а я –

Я на тебе дивлюся з досадою ревнивої…

У цілому ці вірші перейняті болісною тугою, розпачем, спогадами про колишнє щастя:

ПРО, як убийственно ми любимо,

Як у буйній сліпоті страстей

Ми те всього вірніше губимо,

Що серцю нашому милею!

У творчості Тютчева переважає розуміння любові як символу людського існування взагалі. Це « блаженно – фатальне» почуття, що жадає від людини повної віддачі щиросердечних сил

Природа з’являється в лірику Тютчева в боротьбі протиборчих сил, у безперервній зміні дня й ночі. Тютчев зображує природу як якесь одушевлене ціле:

Обвіяний вещею дрімотою

Напівроздягнений ліс сумує…

Тютчева особливо залучали перехідні, проміжні моменти життя природи. Часто в його віршах ми знаходимо паралелі життя природи й життя людської душі. «Про що ти виєш, ветр нічний?..», «Тіні сизі змістилися».

Є щось загальне в зображенні любові й природи в поезії Тютчева. Любов у Тютчева схожа на мир природи своєю височиною, відчуженістю від побуту. Часто ці теми переплітаються. Так, наприклад, ніч є для поета часом любовного одкровення, коли розкривається глибина почуттів. Любов стає особливо духовною:

У юрбі людей, у нескромному шумі дня

Часом мій погляд, движенья, почуття, мови

Твоєї не сміють радуватися зустрічі –

Душу моя! Про не вини мене!..

Дивися, як удень туманисто – біло

Ледве світиться в небі місяць светозарный,

Наступить ніч – і в чисте скло

Увіллє єлей, запашний і бурштиновий!

Критик писав: «Тютчев піднімає любовну лірику на ту ж висоту узагальнення, на яку була піднята його лірика природи».