Аналіз вірша Пушкіна «Заклинання» – Пушкін А. З

Однієї із сам яскравих і насичених є любовна лірика А. С. Пушкіна. Величезне число віршів присвячене жінкам, якими поет захоплювався або був закоханий. Не стало виключенням і добуток «Заклинання», написане Пушкіним у зрілу пору своєї творчості

Дослідники припускають, що вірш присвячений померлій грекині Калипсо Полихрони, що і в інших своїх творах Пушкін називає Лейлой. Усе у вірші пронизано любов’ю до рано збіглої коханої. Тут є й благання, і злість на ті сили, які безповоротно забрали її.

У вірші немає сірих тонів, тут всі або біле, або чорне. Це допомагає створити атмосферу щиросердечного розжарення, стану крайнього морального виснаження. Ліричний герой у пориві розпачу волає до миру мертвих, він шукає зв’язки зі своєї коханої. Весь вірш перейнятий певною містичністю, у ньому немає місця матеріальному й живому. Він кличе улюблену: «До мене, мій друг, сюди, сюди!».

Герой не боїться божої кари, він жадає її. Тому у вірші два основних образи: ліричного героя і його коханій. Йому однаково як вона буде виглядати: «… Як ти була перед розлукою, Бліда, хладна, як зимовий день, Перекручена останнім борошном…». Головне для нього – бути разом.

Не зрячи Пушкін називає вірш «Заклинання». Ліричний герой молить і просить кохану повернутися до нього. Без її не уявляє собі подальшого шляху. «Хочу сказати, що все люблю я, Що всі я твій: сюди, сюди!»

Вірш написаний чотиристопним ямбом, у кожній строфі представлений різне римування: перехресна й кільцева. У тексті явно видні заклики й повторення. Також особливий зміст у структурі тексту несуть многоточия. Вони передають почуття героя, його безнадійності. Дуже часто повторюються голосні звуки (асонанс), це допомагає додати тексту мелодійність і наспівність, навіть якусь тужливість

Добуток наповнений певної надрывностью й образою, небажанням коханого упокоритися із втратою. Пушкіна чудово передав емоції й прагнення ліричного героя. Це вірш назавжди залишиться в скарбничці кращих добутків олюбви.