Образ російського офіцера в романах “Герой нашого часу” і “Капітанська дочка” – Лермонтов Михайло

Тематика “Герой нашого часу” і “Капітанська дочка” дуже широка. Тут можна знайти й історичні, і ліричні відтінки оповідання; ми бачимо барвистий опис природи степів і гір. Читач довідається про будні служивих людей, дивується новим для нього особливостям життя диких народів, міркує про превратностях любові, плаче й сміється разом з улюбленими героями. “Герой нашого часу” і “Капітанська дочка” – одні із самих цікавих добутків російської літератури, вони відкривають найширшу панораму людських страстей почуттів

Немаловажну роль в обох добутках грає опис побуту й вдач російського офіцерства. Лермонтов і Пушкін дали дуже точні характеристики дворян, показали їхнє життя як би зсередини. Звичайно, у цих описах є дуже багато загального, наприклад, мотив любовного трикутника, сварки колишніх друзів, дуелі

Не менш барвисті й багатогранні образи офіцерів. Уважному читачеві нічого не варто провести паралелі між, на перший погляд, суперечливими характерами

Звичайно, у першу чергу, обертають на себе увага головні герої – Гринев і Печорин. Здавалося б, що може бути загального в героїв романтичного й реалістичного добутків? І дійсно, в очі відразу кидається різке розходження їхніх характерів. Гринев – надзвичайно м’яка людина. Він ніжно любить своїх батьків, і розставання з ними викликає в нього ридання. Печорина ж важко змусити плакати, він нікого й нічого не любить, лише одна жінка у світі змогла викликати таку скорботу про розставання з нею. І ці ридання лякають, так не зміг би плакати Гринев, у потоці зліз вилила душа демона, а не наївного хлопчика

Випробування, що випали на частку Гринева, обтяжують його. Він набагато охотнее жив би будинку, його ідеал – тихе сімейне щастя. У підсумку він його й досягає. Але не такий Печорин. Його прагнуча натура шукає випробувань, він кидається в будь – яку пригоду, що підкрутилася йому на шляху. Тиша й спокій не для нього, він шукає бури, і у фіналі ми довідаємося, що він умирає

Любов двох героїв настільки різна, що дає повне подання про різницю характерів. Світле почуття Гринева до Маші шляхетно, він хоче лише одного: подарувати улюбленої щастя. Печорин же часто запитує себе. навіщо йому потрібна любов дівчини, на якій він не хоче женитися. У цьому корінь зла в душі Печорина: він живе й любить для себе, йому хочеться зробити приємність собі, розбиваючи серця інших. У цьому його основну відмінність від Гринева.

Безсумнівно, у характерах Печорина й Гринева багато різного, діаметрально протилежного. Але є й загальні позитивні риси, якими автори наділяють все російське офіцерство в їхній особі. Насамперед – відношення до честі дівчини. Гринев готовий до останнього подиху захищати Машу і її честь. Це зрозуміло, адже він неї любить. Але Печорин теж заступається за князівну Мері. А цього вчинку від нього очікувати було б дивно, тому що він, загалом, погубив її. Тут підкреслюється, що які б не були духовні цінності в справжнього офіцера, він завжди залишається офіцером із властивим йому почуттям ушановуйся

Не менш цікавий і той факт, що перед двобоєм і Гринев, і Печорин виражають бажання помиритися, з умовою, що перед ними вибачатися. Це відбувається не від їхньої малодушності, ситуація підкреслює шляхетність офіцерів, що не бажають зайвий раз зрячи проливати кров

Набагато більше схожі інші російські офіцери, представлені в цих романах, – Максим Максимыч і капітан Миронов. Це стара гвардія, бойовим, порваним життям офіцери. І в “Капітанській дочці”, і в “Герої нашого часу” показана їхня трагедія; вони однаково не розуміють молодих. Їхнього подання про дружбу відрізняються від подань молодих героїв, вони навіть не догадуються про протиріччя, що розривають їх. Звичайно, молодим офіцерам їх шкода, але вони пасивні, не хочуть підтримати віру старих

Однак, є й розходження. Адже капітан Миронов так і не зрозумів молодь, а Максим Максимыч побачив, як він помилився в Печорине. Його трагедія набагато глибше, читач від душі співчуває старому, якому випав жереб наприкінці життя пережити катастрофа ідеалів

Необхідно помітити, що автори не намагаються ідеалізувати російське офіцерство. Крім розглянутих вище, у романах є й такі герої, як Швабрин і Грушницкий.

“Герой нашого часу” і “Капітанська дочка” відрізняються головним чином тому, що в першому, крім реалістичного, є й романтичне. Це проявляється й у зображенні негативних героїв: якщо Швабрин абсолютно підлий, то образ Грушницкого формується з позитивних і негативних якостей. Швабрин викликав Гринева на дуель без коливання, а Грушницкий потрапив під дурний вплив, і тут його трагедія. Навіть коштуючи перед Печориным з пістолетом у руці він коливається. Якби він витримав, зміг би перебороти вплив драгунського капітана, то Печорин простив би йому все. Але Грушницкий виявився слабкий, за що й поплатився життям

Взагалі, добутки дуже схожі. Вони точно розкривають душу російського офіцера того часу, підкреслюють переваги й недоліки. Їх можна вважати історично точними описами шляхетного стану Росії, неї гордості