Тема любові в трагедії Ґете «Фауст» – Ґете Иоганн

Трагедія «Фауст» створювалася протягом тривалого часу, її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і відрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першу любов до Кетхен Шенкопф і зречення його заради порятунку особистої волі, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулося в любові до дочки сільського пастора Фредерику Брион, – і пагона від її; якби не було в його житті одруження з юної Христианой Вульпиус, що стала матір’ю його сина

Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» – це сповідь юності. Все своє життя Ґете вважав, що «Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому ґрунті розвертаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому ґрунті визріває його совість щодо виходу з вічного замкнутого кола:

Я рвуся від спраги до насолоди

И в насолоді я спраги жадаю

Маргарита стала для Фауста уособленням тої щасливої миті, про яке він мріяв. Вона – символ молодості й краси, простоти й безвинності, чутливості й ніжності. Однак вона не наділена інтуїцією самозбереження, і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, йому властива психологічна витонченість і жертовність

чиЛюбив Фауст Маргариту? Очевидно, немає. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може

Ґете створив Маргариту виразні й трагічної, почуття її загострені, адже вона причетна й до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона з. Але образ її цільний у своїй самовідданості й безвинності. Навіть піднебіння змилувалося над нею

Маргарита відчула, що Мефистофель є ворогом:

Крізь маску цю побачила вона

Мого розуму схована могутність

Але це ж можна сказати про Фауста, у холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість любові

Це любов земна

Але Фауст удосужился на любов містичну: поринаючи за межі простору й часу, вихоплює серед античних героїв образи Париса й прекрасної Гелени. Гелена виявилася для Фауста недосяжної, як сама краса

Його страждання за Геленою інші – він хоче недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто довідався її – без її жити не може!» – однак навряд чи ці почуття можна назвати любов’ю. І навіть поява Евфориона – сина Фауста й Гелени – стає фееричным баченням, схожим на сон

А справжня любов, що персоніфікувала Маргарита, здатна на прощення. І у вже інший світі вона несеться назустріч Фаустові так, як колись – щаслива