Короткий зміст “Тисяча душ” Писемского по главах – Частина 2

Приобретя одруженням стан і зв’язки, Калинович одержує нарешті те, до чого завжди прагнув: гарне місце, можливість виявити свої здатності. З нього вийшов блискучий слідчий; через кілька років він стає віце – губернатором тої самої губернії, де він був колись училищным доглядачем. Калинович «почував завжди більшу симпатію до проведення безпристрасної ідеї держави, з можливою відсіччю всіх домагань станових і часток»; у губернії ж панував чиновницький грабіж і беззаконня, і керував усім губернатор. У жорстокій боротьбі із чиновництвом і губернатором Калинович бере тимчасову перемогу

Останній великий злочин, відкритий Калиновичем, – підробка, доконана князем Іваном, якого Калинович смертельно ненавидить; арешт князя відновлює проти Калиновича все місцеве дворянство. Калинович зненацька одержує листа від Настеньки: вона стала акторкою, публіка цінує її талант; їхня трупа буде грати в Эн – Ске; вона повідомляє свою адресу й чекає зустрічі: «через десять років знову відгукнулася ця жінка, що харчувала до нього якусь собачу прихильність». Калинович у радості дякує Богові: «Я тепер не один: вона врятує мене від навколишніх мене ворогів і лиходіїв!

» Тим часом Полина, що давно ненавидить чоловіка, таємно відвідавши арештованого князя Івана, їде в Петербург; вона має намір використовувати ті ж самі зв’язки, які ніколи дали її чоловікові місце на службі, щоб тепер знищити чоловіка й урятувати князя Івана. Калинович бачить Годневу в мелодрамі Коцебу «Ненависть до людей і каяття», у ролі Эйлалии; при Калиновичі вона грає особливо сильно й потрясає публіку. У цей вечір довідаються, що губернатор зміщений і Калинович призначений виконуючим обов’язки начальника губернії

У себе будинку Годнева зустрічає Калиновича просто, дружески й з колишньою любов’ю; розповідає, як жила без нього, як закохалася в Белавина: «Всі ми маємо не ту здатність, що от любити саме одну істоту, а просто здатні любити чи ні». Белавин злякався можливого роману, не бажаючи прийняти на себе відповідальність за іншу людину: «Ти теж егоїст, але ти жива людина, ти століття свій прагнеш до чого – небудь, страждаєш ти, нарешті, почуваєш до людей і їхніх відомих переконань або симпатію, або відраза, і зараз це виразиш у житті; а Белавин ніколи…» В епілозі повідомляється, що інтриги Полины вдалися: Калинович «за протизаконні дії» звільнений; князь виправданий. Незабаром князь остаточно розоряє Полину; не витримавши цього останнього удару, вона вмерла. Калинович виходить у відставку, жениться на Настеньке й поселяється з нею й з її дядьків – капітаном у Москві, «примкнувши до партії незадоволених». Весілля головних героїв автор відмовляється вважати щасливим кінцем роману: Калинович, «зламаний морально, хворий фізично, зважився на новий шлюб єдино тому тільки, що ні на що більше не сподівався й нічого вуж більше не очікував від життя», та й Настенька любила його вже «більше по спогадах».