Риси українського менталітету в гуморесках О. Вишні (1 варіант)

Український письменник-гуморист Остап Вишня, відомий не тільки новим уведеним у літературу жанром усмішки й не тільки влучністю застосовуваних ним комічних засобів. Перш за все його знають як митця суто “народного”. У гуморесках письменник вдало й дотепно показує менталітет українців, відстоює думку, що характер нашого народу — особливий і самобутній. Наприклад, у “Мисливських усмішках”, які критики називають талановитим поєднанням народного анекдоту з ліричними пейзажними описами, зображені веселі й кмітливі мисливці, що не розгублюються у важких ситуаціях. Та одним із найбільш вдалих у плані показу рис характеру українців є твір “Чухраїнці”.

У гуморесці Остап Вишня, незлобливо підсміюючись, влучно характеризує чухраїнців як націю, яку легко впізнати серед інших. Неважко вгадати, що “чухраїнці”— це українці, Кирпаті гори — Карпати, річки Дмитро й Дсітро — Дніпро та Дністер тощо.

Чухраїнців насамперед легко впізнати за п’ятьма ” глибоко національними рисами”: “1. Якби ж знаття. 2. Забув. 3. Спізнивсь. 4. Якось-то воно буде. 5. Я так і знав”.

Читач не може не всміхнутися, адже кожен із нас час від часу й сам промовляє такі фрази, тільки-но щось не виходить. Автор не зупиняється на цьому переліку, він далі розкриває і так зрозумілий смисл кожної з них на прикладі комічних ситуацій. Так, будують чухраїнці якусь споруду, а вона бере й падає. Тоді одразу чутно: ” Якби не знаття, що вона впаде. Ми б її не сюди, а туди будували”. Посперечалися-побилися, аж голови одне одному порозбивали…Ізнову: “Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би”.

Сміх викликає й описувана Остапом Вишнею ситуація, коли, не подумавши, чухраїнець зробить щось нікудишнє, а далі: “Я так і знав!” — “Що ви знали?” — “Та що отак буде!” — “Так навіщо ж ви робили?” — “Якби ж знаття…” — “Так ви ж кажете, що знали!” — “Так я думав, що якось-то воно буде!” Так, усі ми хоч раз промовляли ці або подібні фрази. Гумореска видатного українського письменника змушує задуматися над характерними для нашого народу рисами, над особливостями національного менталітету. Недарма Остап Вишня, люблячи свій народ безмежною любов’ю, описує, з одного боку, такі очевидні й кумедні, а з іншого — такі прикрі для читача-українця речі. Автор гуморески змушує нас замислитися над проблемою формування національної самосвідомості, над питанням самовиховання кожного з нас, адже без критичного ставлення до самих себе ми не змінюватимемося на краще.

Сміх — цю потужну “зброю” — Остап Вишня використовує для того, щоб кожен із нас поглянув на себе збоку, спитав: “Може, я такий собі “чухраїнець”, що виправдовує всі свої вчинки постійними “забув” і “спізнивсь”? Отже, видатний гуморист чинить дуже мудро, коли поряд із кмітливими, розумними й дотепними героями своїх творів іноді створює образи забудькуватих, часом байдужих до всього, що відбувається довкола, персонажів. Ні, у таких випадках він не має на увазі весь народ, а прагне, щоб дехто з нас позбувся негативних рис “чухраїнства”.