“Пророчі” настрої в лірику Пушкіна – Пушкін Олександр

Геніальний поет Олександр Сергійович Пушкін не міг не усвідомлювати своєї місії в Російській літературі. Осмислення ролі літератури, мистецтва в житті суспільства – це, напевно, одне з найважливіших питань, що коштують перед письменниками й поетами

Кожний великий художник рано або пізно замислюється про те, що він залишить людям, яким цілям служила його творчість, яка взагалі роль поезії в житті народу. Ці питання не могли не хвилювати Олександра Сергійовича Пушкіна. Його міркування на цю тему знайшли повне й глибоке відбиття в нього ліриці

Ідеальний образ поета втілений Пушкіним у вірші “Пророк”. Час написання – 1826 рік. Це була важка для Пушкіна пора духовної кризи, викликаного звісткою про страту декабристів. Назва й зміст вірша дозволяють припустити обіг Пушкіна до біблійної книги пророка Исайи, що перебував у розпачі, бачачи, що навколишній його мир загруз у беззаконні й пороках. “І тоді прилетів… один із серафимів, і в руці в нього палаюче вугілля”. Ангел “видалив беззаконня” і “очистив гріх” Исайи, доручивши йому місію по виправленню людей

Пушкін дає в “Пророку” свою інтерпретацію біблійного сюжету. Його ліричний герой не почуває себе опоганеним беззаконням суспільства, але він не байдужий до происходящему навколо, хоча й неспроможний що – небудь змінити. Саме до такої людини є посланник Бога:

Духовної жаждою млоїмо,

У пустелі похмурої я тягнувся, –

И шестикрылый серафим

На роздоріжжі мені з’явився

Всі образи тут істинно пушкінські, незважаючи на біблійний сюжет. Вони знайомі нам по інших його добутках. Так, в “Наслідуваннях Корану” ми зустрічаємо той же образ самотнього подорожанина:

И подорожанин втомлений на Бога нарікав:

Він спрагою нудився й тіні жадав

У пустелі блукаючи три дні й три ночі…

Кінцівка даного циклу віршів також перегукується з відозвою й закликом до пророка:

Мужайся ж, нехтуй обман,

Стезею правди бадьоро випливай…

Мужня енергія вірша, заклик проповідувати правду людям ріднять “Наслідування Корану” з “Пророком”, але останній набагато ширше й богаче по змісту

Можна відзначити також деякі риси “Пророка” у більше пізньому вірші Пушкіна “У годинники забав иль дозвільної нудьги…”. Духовне перетворення поета в цьому вірші перегукується з фізичним і моральним перетворенням пророка, очищеного, обпаленого в горні людських страждань

Явище “шестикрылого серафима” в “Пророку” допомагає поетові знайти дарунок прозріння, навчитися бачити й чути те, що недоступно зору й слуху звичайних людей, осягти великі таємниці буття:

Перстами легенями, як сон,

Моїх зіниць торкнувся він

Отверзлися віщі зіниці,

Як у переляканої орлиці

Моїх вух торкнувся він,

И їх наповнив шум і дзенькіт:

И почув я неба содроганье,

И горний ангелів поле,

И гад морських підводний хід

И дольней лози прозябанье

Відтепер для поета немає таємниць ні на землі, ні під водою. Це піднімає його над людьми, але разом з тим і накладає величезну відповідальність. У мінути творчого натхнення поет знаходить нелюдську загостреність бачення миру, він отрешается від свого звичайного стану й внутрішнім поглядом може осягти те, що недоступно звичайним людям. Дії серафима стають усе більше жорстокими, але дарунок, отриманий героєм, здобуває все більшу цінність. Нарешті настає момент найвищого духовного підйому, через ряд болісних перетворень відбувається знаходження мудрості, істини. Замість “грішного” мови серафим вкладає у вуста пророка “жало мудрыя змії”, а замість серця всуває “угль, що палає вогнем”. Поет – Пророк чує голос, що велить йому

Повстань, пророк, і виждь, і внемли,

Здійснися волею моєї –

И, обходячи моря й землі,

Дієсловом пали серця людей

Суворою й урочистою відозвою, що спонукує поета стать глашатаєм правди, закінчується вірш, присвячене високому суспільному й цивільному призначенню поета й поезії

Вірш “Арион”, написане в 1827 році, відтворить в алегоричній формі трагічні події декабристського повстання. Але якщо в “Пророку” автор міркує про роль поета й поезії філософськи узагальнено, те в “Арионе” він перевіряє життєздатність своїх ідей у конкретній трагічній ситуації. Співак Арион зв’язаний зі своїми друзями спільністю поглядів, він прагне допомогти їм у їхній шляхетній справі своєю сміливою поезією. Але його друзі гинуть… А поет, незважаючи на небезпеку, продовжує виконувати свою велику місію, як щирий пророк. “Я гімни колишні співаю”, – говорить пушкінський герой

Роздуму про швидкоплинність життя звучать у пізніх творах Пушкіна. Поет передчуває близьку загибель. Наступає час підбити підсумок своєї творчої діяльності, оцінити значення поезії. Свого роду поетичним заповітом Пушкіна виявився вірш “Пам’ятник”, написане в 1836 році. По темі цей вірш сходить до оди римського поета Горация. Перший переклад оди був зроблений М. В. Ломоносовим. Надалі ці мотиви розвивав Державін у своєму вірші “Пам’ятник”. Але різні поети по – різному оцінювали свої поетичні заслуги й зміст творчості. Пушкіна впевнений, що до його пам’ятника “не заросте народна стежка”. Він пророчо пророкує, що його поезія стане надбанням всіх народів Росії:

Слух про мене пройде по всій Русі великої,

И назве мене всяк сущий у ній мова,

И гордий онук слов’ян, і фін, і нині дикий

Тунгус, і друг степів калмик

Великий росіянин поет затверджує, що право на всенародну любов він заслужив гуманністю своєї поезії, тим, що своєю лірою він будив “почуття добрі”. Пушкіна дає точну й лаконічну оцінку ідейного змісту своєї творчості, підкреслює, що вся його поезія була перейнята духом волі

Кінцівка вірша – традиційний обіг поета до своєї музи. Вона повинна бути “слухняна” “веленью Божу”, тобто голосу правди, і випливати до своєї мети, не обертаючи уваги на “хвалу й наклеп” неосвічених дурнів

Тема самітності поета серед юрби піднімалася Пушкіним у багатьох віршах про положення поета в суспільстві. Так, у вірші “Поетові” він писав:

Почуєш суд дурня й сміх юрби холодної

Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий

А в вірші “Розмова книгопродавца з поетом” ми зустрічаємо ті ж вираження, коли Пушкін міркує про славу:

Що слава? чи шепіт читця?

Гоненье ль низького невігласа?

Иль замилування дурня?

Не треба думати, що Пушкін звеличував себе над людьми, говорячи про “невігласів” і “дурнях”. Він просто підкреслював незалежність своїх суджень, своє право поета йти туди, “куди тягне його вільний розум”. І отут Пушкін висловився однозначно. Візьмемо його вірш “З Пиндемонти”. Бути вільним, по Пушкіну – значить стояти осторонь від суспільних хвилювань, не ототожнюючи себе з жодною із соціальних груп:

Залежати від царя, залежати від народу –

чиНе всі нам дорівнює? Бог сними.

Нікому

Звіту не давати, собі лише самому

Служити й догоджати;

Для влади, для лівреї

Не гнути ні совісті, ні помислів, ні шиї;

По примсі своєї скитаться тут і там,

Дивуючись божественним природи красам,

И перед созданьями мистецтв і вдохновенья

Тріпотячи радісно в захватах умиленья.

От щастя! От права…

Муза поета віддано й відважно служила волі, красі, добру, справедливості. Це чи не сутність і роль щирої поезії?