Епифанские шлюзи
Англійський інженер Вільям Перрі, щедро нагороджений росіянином царем Петром за ретельність в улаштуванні шлюзів на ріці Воронеж, листом кличе в Росію свого брата Бертрана для виконання ново – го царського задуму – створення суцільного суднового ходу меж Доном і Окою. Мають бути більші шлюзові й канальні роботи, для прожектерства яких і пообіцяв Вільям цареві призвати брата, тому що «сам утомився, і серце ссохлось, і розум гасне».
Весною 1709 р. припливає в Санкт – Петербург Бертран Перрі. Йому йде тридцять четвертих років, але похмура, скорботна особа й сиві скроні роблять його сорокапятилетним. У порту Бертрану зустрічаються посол російського государя й консул англійського короля. Відпочиваючи після довгого шляху у відведеному спокої біля морського цейхгаузу, під тре – вожное завивання бури за вікном Бертран згадує рідний Нью – кестль і свою двадцятилітню наречену Мері. Перед розставанням Мері говорила Бертрану, що їй потрібний чоловік «як мандрівник Искан – Дер, що як мчиться Тамерлан або неприборканий Атилла». Щоб бути гідним такої дружини, і приїхав Бертран у цей суворий край. Але чи зможе Мері чекати на нього довгі роки? З такими думками засипає Бертран у закоцюблому спокої.
Тиждень Бертран знайомиться з дослідницькими документами, складеними знаючими людьми: французьким інженером Трузсоном і польським техніком Цицкевским. На підставі цих изыска – ний він півроку трудиться над прожектом і планами робіт, зачарований великим задумом Петра. У липні документи повідомлені цареві, що їх схвалює й видає Бертрану нагороду в тисячу п’ять – стільник рублів сріблом і засновує платню надалі по тисячі рублів щомісяця. Крім того, Бертрану дані права генерала з подчине – нием тільки цареві й головнокомандуючому, а намісникам і воево – дам даний указ робити повне воспособление головному інженерові – усім, чого він не зажадає. Давши Бертрану усі права, цар Петро напо – минает і про те, що він уміє не тільки дякувати, але й карати супротивщиков царської волі.
Бертран разом з п’ятьома німецькими інженерами й десятьома пис – цами відправляється в місто Епифань, у саму середину майбутніх робіт. Від’їзд затьмарений листом з Ньюкестля. Мері дорікає його в жорстокості – заради золота він сплив у далеку землю й погубив її любов. І вона зволіла іншого – Томаса, і вже дитина трево – жится під її серцем. Не пам’ятаючи розуму, Бертран Перрі тричі підряд читає лист і стискає зубами трубку так, що з ясен ллє – ся кров. «Кінчено, друзі… Кров скінчилася, а ясна заростуть. Так – Вайте їхати в Епифань!» – опанувавши собою, говорить він попутникам.
Вони довго їдуть по Посольській дорозі – через Москву, через гул – кие простору з багатою й стриманою природою, і зустрічний вітер видуває горі із грудей Бертрана. Робота починається відразу, лише в ній Бертран виходить енергією своєї душі – і сподручные прози – вают його каторжним командиром. Восени приїжджає в Епифань Петро й залишається незадоволений тим, що роботи йдуть повільно. Действи – Тельно, як не озлоблявся Перрі, мужики вкривалися від повиннос – ти, а місцеве зле начальство наживалося на поборах і нарахуваннях зі скарбниці. Петро проводить дізнання, воєводу б’ють батогом і засилають у Москву для додаткового наслідку, де той умирає.
По від’їзду Петра інше лихо знаходить на епифанские роботи. Не тільки хворіють і вмирають балтійські майстри й техніки – німці, але також і біжать по таємних дорогах на батьківщину, а без них мужики й зовсім цілими слободами не виїжджають на повинність. Під страхом страти наказує Бертран Перрі не пропускати ніде іноземців у зворотну дорогу, але й цим не виходить усікти чинимое зло.
Бертран розуміє, що зрячи почав таким штурмом роботи. Треба було дати народу притерпітися до праці, а зараз засів у людях страх від «непосилия»… Новий воєвода перехоплює чолобитні до царя й пояснює Бертрану, що тутешній народ – бешкетник і ослушник і норовить тільки доноси складати, а не працювати. Бертран почуває, що й новий воєвода – не краще колишнього. Він шле Петру рапорт із описом всієї історії робіт. Цар повідомляє епифанское воеводст – у на воєнному стані, надсилає нового воєводу, але й загрожує Бертрану Перрі розправою за недбайливу роботу: «Що ти голена – нец – відрадою тобі не станеться».
Одержує Бертран лист і від Мері. Вона пише, що вмер її первісток, що чоловік став зовсім чужим і що вона пам’ятає Бертрана, розуміючи мужність і скромність його натури. Бертран не відповідає Мері.
Весна видається недружня, і русла рік не заповнюються водою до потрібного рівня. Виявляється, той рік, коли проводилися вишукування, був надзвичайно рясним на воду, а для звичайного року розрахунки не – вірні. Для накачування води в канали Бертран віддає наказ розширити виявлений підводний колодезь на Іван – озері. Але при роботах руйнується вододержащий глинистий шар, і вода ще більше убы – вает.
Озлобляється серце Бертрана. Він втратив батьківщину, Мерь, сподіваючись у роботі знайти заспокоєння, але й тут його наздоганяє безжалісний удар долі. Він знає, що не вибереться живим із цих просторів і не побачить більше рідного Ньюкестля. Але роботи тривають.
Через рік на випробування шлюзів і каналів прибуває комісія на чолі з тим самим Трузсоном, по вишукуваннях якого й робився прожект робіт. Пущена по каналах вода піднімається так незначи – тельно, що в інших місцях і пліт не може пройти, не те що ко – рабль. «Що води мало буде, про те всі баби в Епифани ще рік назад знали, тому всі жителі й на роботу дивилися як на царську гру й іноземну витівку…» Комісія робить висновок: витрати й праці вважати даремними.
Перрі не намагається довести свою невинність. Він бродить у степу, а вечорами читає англійські романи про любов. Німці – инже – Неры тікають, рятуючись від царського покарання. Через два місяці Петро надсилає кур’єра з повідомленням: Бертрана Перрі, як государ – ственного злочинця, гнати пішоходом у Москву зі стражниками. Дорога виявляється так далека, що Перрі забуває, куди його ведуть, і хоче, щоб уже скоріше довели й убили.
Бертран сидить у баштовій в’язниці Кремля й спостерігає у вузьке вікно, як на небі горять у своїй висоті й беззаконні зірки. Він про – сыпается від людей, що коштують над ним. Це дяк, що читає вирок, і величезний кат – садист без сокири. Більше години, скрегочучи й сопіти, кат виходить лютістю над гаснучим життям Бертрана Перрі. Лист, що пахне парфумами, з Англії, що приходить в Епифань на ім’я мерця, воєвода Салтыков кладе від гріха за божник – на вічне поселення павукам
