Негативний образ Чичикова за поемою М. Гоголя «Мертві душі»

 

 

Негативний образ Чичикова за поемою М. Гоголя «Мертві душі»

Ми чомусь звикли, що головний герой твору, як правило, людина позитивна. Мабуть, саме значення слова «герой» зобов’язує. А може, причиною тому – численні приклади з різних літературних творів, де головний герой – людина з певними чеснотами, часто неординарна, ну, а деякі вади не заважають – так реальніше. Крім того, головний герой є центром твору, мов центр Всесвіту, і без нього, здається, просто неможливо. Поема М. В. Гоголя «Мертві душі» в цьому плані є винятком. По-перше, зображуючи картини тогочасної Росії й типажі поміщиків, Гоголь міг би запросто обійтися без Чичикова. По-друге, яка ж він позитивна особа? Людина без будь-яких моральних принципів, честі, совісті, що живе за єдиним законом наживи й не зупиниться заради грошей ні перед чим. Недарма ж сам автор каже: «Час нарешті дати відпочити добродійній людині, і нема письменника, що не їздив би на ній. Час нарешті припрягти підлоту».

Так що ж за зразок підлоти перед нами? Здавалося б, дитина з бідних шляхтичів, що живуть своєю працею, які рано вчили сина надіятися тільки на себе. Скільки гарних людей вийшло з того прошарку! Але, мабуть, було щось негативне у батька героя, бо навіть дитячі спогади маленького Павлуні темні та неприємні, більше пов’язані з нудотою повсякденності та покаранням.

Вражає батьківське напуття під час розставання з сином, який сам залишається у чужому місті вчитися, і майже повна відсутність будь-яких почуттів, емоцій при цьому прощанні. Що ж заповідав батько синові, що зробив ідеалом для нього? Ні Бога, ні батьків, ні вчителів, ні друзів – копійчину було поставлено у красний кут, копійчині звеліли вклонятися та догоджати.

Сумирний хлопець, що не міг похвалитися аніякими здібностями, виявив неабиякий талант спекулянта і майже повну відсутність серця, душі, прихильностей. Як ще скажеш про напівголодного хлопчика, який відмовляє собі в усьому, аби продати, який за гроші може розстатися з прирученим мишенятком, про юнака, що зрадив хворого вчителя, про молодого урядовця, що заради нового призначення може прикинутися закоханим у некрасиву стару дівку – дочку свого начальника?

Наступні пороги далися йому ще легше. Людині, що переступила моральні, людські закони, кримінальні закони – не перешкода, тільки б зовні було пристойно. Прикинувшись занадто чесним і суворим, Чичиков намагається добре поживитися на митниці, не минає можливості нагріти руки при діяльності різних комітетів та комісій. Але апофеозом його діяльності став проект із придбанням мертвих душ і закладенням їх у банку. Бач, набрався досвіду і дійшов розуму колишній учень середніх здібностей, якщо розробив такий проект і зумів підібрати ключика до стількох різних осіб.

Знаючи слабкі місця державної системи, він у жодному разі не хоче її розхитати, бо є її продуктом. Зверніть увагу, що ніхто з персонажів не бачить у Чичикові жодних вад, хіба тільки не всі задоволені розрахунками з ним особисто. Бо всі вони теж негативні типажі, бо всі вони теж народжені тією ж системою.

Відштовхуючись від тих негативних, огидних типажів, читач дійде висновку про негативність, шкідливість і навіть небезпечність для подальшого розвитку суспільства такої системи, де немає високих моральних принципів, звичайної порядності, де панує єдиний закон чистогану.

У наш час твір М. Гоголя «Мертві душі» є досить актуальним. Люди, подивіться у гоголівське люстерко! Може, ми там впізнаємо деяких наших сучасників – не тільки серед дорослих, але й серед школярів?

Микола Гоголь – генiальний росiйський письменник. Але витоки його творчостi – в українськiй культурi. Українець за походженням, вiн з дитинства добре знав українськi казки, пiснi, бувальщини. Саме вони насичували його уяву, що створила прекраснi “Вечори на хуторi поблизу Диканьки”, “Миргород”.

Образ України можна легко уявити собi, читаючи твори М. Гоголя. Як справжнiй дослiдник, вiн знайомить читача з мовою, якою говорять “поблизу Диканьки”, навiть подає словничок найбiльш уживаних слiв. Описує природу, розповiдає про людей, їхнi звичаї, вiрування, їхнi радощi i скорботи. I все це пройняте такою великою любов’ю, таким захопленням, таким замилуванням, що неможливо лишитися байдужим: “…Полдень блещет в тишине и зное, и голубой неизмеримый океан, сладострастным куполом нагнувшийся над землею, кажется, заснул, весь потонувши в неге. Обнимая и сжимая прекрасную в воздушных обuятьях своих” (”Сорочинський ярмарок”).

Неможливо лишитися байдужим i до людей, про яких пише автор. Коваль Вакула з повiстi “Нiч перед Рiздвом” щиро i вiддано кохає красуню Оксану i ладен на все заради неї, навiть дiстати черевички, що носить цариця. I горда красуня розумiє, що немає кращого хлопця, нiж Вакула, i не треба їй вже царициних черевичкiв.

Гоголь нiби збирає голоси своїх героїв i говорить разом з ними мовою, що схожа на пiсню. I разом зi своїма героями вiн створює чудову книгу, сповнену любовi до людей, живих почуттiв, яскравого свiтла i страшної темряви.

Т. Шевченко був палким шанувальником “Вечорiв на хуторi поблизу Диканьки”. Саме вiн вiдзначав, що фантастичнi, майже казковi повiстi розкривають глибокий, самобутнiй розум автора i його нiжну любов до людей.

I все ж образ, що створює Гоголь, не iдеальний. Автор бачить одвiчну боротьбу добра i зла в рiзних проявах. Людям протистоять темнi сили, що псують людськi стосунки, визначають протистояння людей.

У повiстi “Тарас Бульба” Гоголь зображує гордих, смiливих людей, для яких свобода i честь – найдорожчий скарб. Сама природа породжує такi характери: безкраї степи, широкi рiки, небесний простiр.

Образ України у Гоголя романтичний. Україна вражає читача своїми людьми, сильними i пристрасними, своєю природою, яскравою i барвистою. Це край, де можливо все, де боротьба добра i зла одвiчна, але люди стають на бiк добра i тому перемагають зло.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы