Ця поема принесла авторовi, Генрi Лонгфелло, свiтову славу. Вiн написав iї пiсля поїздки до Європи, де ознайомився iз фiнським епосом «Калевала». Центральний образ поеми – вождь племенi оджибуеїв, благородний i мудрий Гайавата. Нащадок Мiсяця i син Захiдного вiтру, Гайавата мав здатнiсть спiлкуватися не тiльки з людьми, але й iз силами природи. Вiн став достойним вождем племенi тому, що завжди дотримувався заповiту Владики Життя, Гiтчi-Манiто, якого обоготворяли iндiанцi. Гiтчi-Манiто закликав покiнчити з кровопролиттям, забути звичай кривавої помсти, мирно працювати i жити:
Дав я землю вам для ловiв,
Дав вам води для рибальства,
Дав ведмедя i бiзона,
Дав вам оленя i сарну,
Дав бобра вам i казарку,
Напустив я риби в рiки,
На болота – диких птахiв,
Що ж примушує вас нищить,
Убивати один другого?
…Ваша сила тiльки в згодi,
А безсилля – в ворожнечi!
Гiтчi-Манiто закликав запалити люльку згоди. Усi iндiанськi племена: команчiв, гуронiв, делаверiв, оджибуеїв, до яких належав i Гайавата. У поемi ми бачимо, як всi, хто прийшов iз нанесеними на тiло фарбами
Бою (такий був звичай у iндiанцiв, коли вони виходили на стежку вiйни), пiсля заклику Гiтчi-Манiти запалити люльку згоди i жити як брати, змивають бойову фарбу – фарбу кровi, закопують сокиру вiйни i запалюють люльку згоди.
Цiкавими та пiзнавальними у поемi є також змалювання картин первозданної природи Америки, свiту звiрiв, риб i птахiв.