У вірші «Послухайте!» ми бачимо ліричного героя в пошуках відповіді на буттєві, життєво важливі питання. У першу чергу він порушує питання про зміст усього існуючого на Землі й, звичайно, це питання не може не перетікати в проблему змісту власного життя й призначення поета

Настрій вірша – не тихий ліризм, не спокій, не умиротворення. Навпаки, герой неспокійний, він у пошуку й він намагається включити свого читача в цей пошук. Саме цим обумовлений достаток риторичних вигуків і звертань. Йому потрібно поділитися своїми думками, задати свої питання, змусити читача й слухача (адже свої вірші він читав публіці) шукати відповіді разом з ним. Його лірика завжди звернена до миру, до інших людям

У вірші «Послухайте!» це відчувається особливо сильно. Адже навіть його назва – ні що інше, як звертання. Саме в «рамці» з таких риторичних звертань ліричний герой розгортає повну трепету й ніжності картину необхідності зірки, хоча б однієї, для того, хто називає її «перлиною». Анафора у вірші (повторення слова «значить») акцентує увагу на необхідності, наповненості змістом усього, що створено на цій землі

Художні засоби, які використовує Маяковський, звичні для його методу. Це всі ті ж несподівані метафори («плевочки») і епітети («беззоряне борошно»). «Беззоряне борошно» – ні що інше, як мучення, які випробовує людина без мрії, без мети свого існування, без сенсу життя. Адже зірки здавна асоціювалися в людей із чимсь прекрасне, далеке й недосяжним, як саме заповітне бажання. Протягом століть люди дивилися на них і мріяли

Звичайно, зірки потрібні. Потрібні нам, людям, щоб залишатися людьми. Щоб мріяти й прагнути до скорення нових вершин і обріїв. Саме про це, як я вважаю, пише у своєму вірші Маяковський