Як хоробро може змінитися життя людини за кілька років. Так уже трапилося, що й у Росії в XX столітті відбулася безліч подій, які дуже серйозно міняли хід її історії. Олександр Ісайович Солженицын пережив разом з Росією і її народом всі тяготи як військової, так і післявоєнного життя. Солженицын писав про те, що бачив сам. Солженицын описує окрема подія у своїх добутках. Він не намагається «захопити» відразу всю Росію. Але за допомогою цього одного епізоду можна зрозуміти, що відбувалося в кожному селі. Можна зрозуміти, як жила країна, як жили люди в це час

Описуючи післявоєнну Росію, Солженицын виступав як історик. Першим сказав правду. Зубожілий народ, що працював за грамоти й заради великих ідей, які висували керівники країни. Відсутність моралі, байдужість людей. Росія, описувана Солженицыным, – це тоталітарна держава, у якому в людини немає майже ніяких прав, але дуже багато обов’язків

У своїх добутках Солженицын показує криза російського села, що почався відразу після сімнадцятого року. Спочатку Громадянська війна, потім колективізація, розкуркулювання селян. Селяни були позбавлені власності, вони втратили стимул у роботі. Але ж селянство пізніше, під час Великої Вітчизняної війни, прокормило всю країну. Життя селянина, його побут і вдачі – все це дуже добре можна зрозуміти за допомогою добутку, що А. И. Солженицын написав в 1956 році. « Мат – Ренін двір» – це автобіографічний добуток. Головний герой у ньому – це сам автор. Це людина, що відсидів у таборах великий строк (маленьких тоді просто не давали), що хоче повернутися в Росію. Але не в ту Росію, що була знівечена цивілізацією, а в глухе село, у первозданний мир. Де будуть пекти хліб, доїти корів і де буде прекрасна природа: «На взгорке між ложков, а потім інших взгорков, цельно – обомкнутое лісом, зі ставком і греблею. Високе поле було тим самим місцем, де не кривдно б і жити й умерти. Там я довго сидів у гайку на пні й думав, що від душі б хотів не бідувати щодня снідати й обідати, тільки б залишитися тут і ночами слухати, як галузі шарудять по даху – коли нізвідки не чутно радіо й усе у світі мовчить».

Багато з людей просто не зрозуміли його намірів: «Теж і для них рідкість була – всі адже просяться в місто, так покрупней». Але, на жаль, він разочаровывается: усього того, що він шукав, він не знайшов, у селі та ж соціальна вбогість: «На жаль, там не пекли хліба. Там не торгували нічим їстівним. Все село волокла їжа мішками з обласного міста».

Перед очами головного героя з’являється реальний побут селянства, а то, що звичайно говорили на з’їздах партії – селянство зубожіло. Воно втратило вікові господарські традиції. Він бачить будинок своєї господарки Матрены. У цьому будинку можна жити лише влітку, та й то тільки в гарну погоду. Побут у будинку ужаснейший: бігають таргани й миші. Людям у селі Торфопродукт нема чого є. Матрена запитує, що приготувати на обід, але адже реально, що, крім «картови або супу картонного» нічого іншого із продуктів просто немає. Убогість змушує людей красти. Керівники вже запаслися дровами, а про простих людей просто забули, а людям потрібно якось існувати, і вони починають красти торф у колгоспу. Держава не цікавиться, як живуть такі люди, як Матрена. Їхнього права нічим не захищені. Матрена все життя проробила на колгосп, але їй не платять пенсію, тому що вона пішла з колгоспу раніше, ніж увели пенсії. Пішла вона через хворобу, але це нікого не цікавить

Солженицын у розповіді «Матренин двір» показує моральне падіння людей, стиснутих соціальними негодами. Фаддей більше переживає не про смерть свого сина або Матрены, жінки, що він колись любив, а про ті дрова, які він залишив на переїзді. Своєю розповіддю Солженицын ставить багато питань і сам же на них відповідає. Колгоспний лад виправдав себе під час війни, а тепер він прокормити країну не може. Каліцтво монопольної влади. Селом командують городяни, наказують, коли сіяти, коли жати

Солженицын у своїй розповіді не висловлює ідей, як потрібно змінити мир, він просто правдиво описує російське село, без прикрас, і в цьому його щира заслуга як літератора. Він показав народу сувору правду життя