Із великим напруженням прочитала нещодавно відомий роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. До глибини душі вразила мене трагедія Чіпки – головного героя твору. З перших сторінок роману письменник докладно змальовує привабливу зовнішність Чіпки, його внутрішні якості. Уже портретна характеристика героя, такі виразні деталі, як “гострі очі”, “бистрий як блискавка погляд”, виявляє основні риси вдачі Чіпки: сильну волю, рішучість і безстрашність у здійсненні своїх намірів. “Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом із якоюсь хижою тугою”. І ці риси характеру героя розкриваються в дії, в гострому соціальному конфлікті з конкретними носіями соціального зла.
Чіпка – людина глибокої душі, критичного розуму і дуже сміливої вдачі. Ненависть до панів і царської влади стає основною рисою характеру героя, пафосом його боротьби. Нові події посилюють і розпалюють це почуття.
Ледве Чіпка став на ноги, вибившись із наймитів і злиднів, у нього незаконно відбирають землю. Розуміючи, що без землі “нема життя, нема волі”, Чіпка рішуче починає боротьбу за неї проти волосної влади, несправедливого рішення суду, проти сутяжників і хабарників. Але, зустрівшись віч-на-віч із силою соціальної кривди, обману, здирства, він зазнає поразки. Його серце запалилось обуренням і гнівом. Чіпка не може примиритись з такою дійсністю, протестує. Приставши до ватаги розбишак і злодіїв, він починає пиячити, грабувати. Але в цей час він ще не загинув остаточно. Незважаючи на складні життєві обставини, він залишається непримиренним до неправди і всякої кривди. Бере активну участь у масовому антикріпосницькому бунті, намагаючись організувати відсіч каральному загонові, який прийшов утихомирювати селян. Солдати жорстоко побили його. “Довго борсався Чіпка. Ще довше його били. Ні крикнув, ні застогнав. Устав – наче з хреста знятий”. А вдома охопила його нелюдська лють: “Серце в його вило; душа палала”. У свідомості його починає визрівати план боротьби проти тих, хто чинить соціальну кривду.
Після зустрічі з Галею і одруження з нею, Чіпка повертається до чесної праці хлібороба. Його поважають люди як доброго хазяїна, з ним рахується сільське начальство, його обирають гласним до земства, а потім до земської управи. Чіпка радий був служити громаді, бідним людям допомагати через земство. Але пани знайшли привід, щоб вигнати його з управи. Однак він сподівається ще знайти правду, подавши скаргу до губернатора на земських діячів, називаючи їх організованою зграєю. Та марна справа. Несила Чіпці боротися з ними. І у нього з новою силою вибухає ненависть до панів-земців, до неправди. Але невтомний шукач правди став на “криваву стежку”, потоваришував з морально зіпсованими людьми – п’яницями та розбійниками.
Здібний, повний сил, волі і молодої енергії, Чіпка не міг в умовах тогочасної дійсності знайти собі місця в житті і став “пропащою силою”. Він шукав правду і не знаходив її, хотів правдою жити, а йому не давали змоги. Він не знав, куди йти, не бачив правильного шляху. “Плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вхопиш тропи, куди йти”. І не знайшовши виходу зі становища, стає на згубний шлях розбійництва, який привів його від стихійного бунтаря проти несправедливості до кримінального злочинця. Дійшло до того, що Чіпка з п’яною ватагою розбишак вирізує цілу родину ні в чому не винних людей і потрапляє на каторгу.
Отже, хто він, Чіпка? Бунтар чи злодій? Чи варто його виправдовувати? Врешті, чого навчає нас його гіркий досвід? Мільйони людей живуть за однакових соціально-історичних умов, зазнають однакових бід та знущань. Але ж чому одні живуть за законами добра і справедливості, а інші стають на шлях злочину? Виходить, справа в самій людині. Ненависть до людей, яка вкоренилася в серці Чіпки змалку, штовхнула його на шлях злодія і вбивці, витіснивши світлі думки, мрії, сподівання. Чіпці неодноразово чинили зле, але це не може служити виправданням того, що він стає злочинцем, убивцею. На мій погляд, у нього в житті були й інші шляхи: наполеглива праця, віра. А Чіпка так і не зумів знайти своєї правди. Його можна зрозуміти, але виправдати – ні!
Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров’ю.
