У романі «Війна й мир» показано величезну кількість персонажів. І будь те головні герої або епізодичні, Л. Н. Толстой завжди майстерно створює їхні образи. І ми бачимо, як живих, представників вищого світла (відвідувачів салонів Ганни Павлівни Шерер і Элен Безуховій) і стародавніх дворянських пологів (Болконских, Ростових), офіцерів (Денисов, Кутузов) і простих селян (Платон Каратаев, Архип). Але є серед них один особливо важливий образ, він персоніфікує собою саме життя, описати яку й прагнув автор. Це Наташа Ростова

Наташа – це постійний рух, це діяльність, що відроджує, це саме життя. Своїм співом вона заворожує й зачіпає струни душі. Її брат Микола, слухаючи пісню, забуває про всі проблеми й вирішує жити. Недарма Денисов відразу ж закохується в Наташу. Вона пожвавлює й свою матір після смерті Пети любов’ю й турботою

Наташа не може довго залишатися одна. Їй необхідно любити. Коли Андрій Болконский їде майже на рік, вона не може всидіти на місці. Їй жаль тих мінут, які вона могла витратити на любов. Природно, що після цього вона так легко починає вірити визнанням Анатоля Курагина.

Найбільш показовий епізод, коли Наташа віддає підведення пораненим. 1812 – й рік для багатьох героїв стає переломним. Вона довідається щиру цінність людського життя. Вона стає часточкою всього російського народу, що піднявся на боротьбу із загарбником. Раніше вона була відділена від нього своїм дворянським походженням. І лише один раз піднімала ця завіса, коли Наташа танцювала в гостях у дядюшки. Ця дівчинка, вихована француженкою й ніколи що не бачила толком селян, одним своїм танцем об’єднала весь народ. Вона виразила всі російські нації, що ще не зложилася в той час

Наприкінці твору Наташа знаходить себе, знаходить своє покликання. Вона мати, плідна самка. Вона природна й прекрасна, вона персоніфікує саму природу, землю, дає нове життя. Її вже не цікавить цивілізація, суспільство, тому що для неї важлива лише родина.