Світла ліра Олександра Пушкіна – Пушкін Олександр
Олександр Сергійович Пушкін народився в Москві 6 червня 1799 року в день святого свята Піднесення Господня. Він з’явився на світло в чудесному весняному місяці – і виявив собою світлу, чудову весну чудесної російської літератури. Пушкіна народився в останній рік XVIII століття, блискучого століття класицизму, – і взяв від нього саме коштовне: здатність у художній творчості розумом прохолоджувати страсті… Пушкіна народився в день Піднесення – і весь його життєвий і творчий шлях представляє собою сходження до недосяжного на землі ідеалу Досконалості, що у його розумінні виявила собою потрійний образ Істини, Добра й Краси
В 1814 році в журналі «Вісник Європи» був надрукований перший вірш Пушкіна «До друга віршотворцеві». Але справжній тріумф чекав Пушкіна на порозі другого триріччя його навчання в Ліцеї. До дня публічного екзамену з російської словесності він одержав завдання написати оду «Спогад у Царському Селі».
З легкістю підхоплює Пушкіна великоваговий одичний стиль 18 століття, надаючи йому відтінок поетичної гри, літературної імпровізації. Про славу героїв історичного прошлого він говорить властивим тій епосі літературною мовою:
ПРО, голосне століття військових суперечок,
Свідок слави росіян!
Ти бачив, як Орлів, Румянцев і Суворов,
Нащадки грізних слов’ян,
Перуном Зевсовым перемогу викрадали;
Їхнім сміливим подвигам, страшачись, дивувався мир;
Державін і Петров героям пісня бряжчали
Струнами громкозвучных лір
У лірику Пушкіна кінця 1820 – х років стрімко наростають філософські мотиви, роздуми про життя й смерті, покаянні настрої, передчуття нових бур і тривог:
Снову хмари наді ною
Собралися в тиші;
Доля заздрий бедою
Загрожує знову мені…
Так починає Пушкін вірш «Передчуття», у якому зникає юнацька безтурботність і здатність, що дивувала раніше, поета знаходити вихід з похмурих настроїв, з фатальних питань у радостях життя, у любові, у принадності й красі буття. Особливо наполегливо у творчості Пушкіна цього років звучить болюче питання про сенс життя:
Від мене чого ти хочеш?
Ти кличеш або пророкуєш?
Я зрозуміти тебе хочу,
Змісту я в тобі шукаюся
Вірші прекрасні дивною щедрістю пушкінського серця, здатного привітати життя, уже нічого не жадаючи від її для себе. Отут вища форма споглядально – духовної самовіддачі всій повноті земного буття, що для Пушкіна прекрасна сама по собі, безвідносно до особистих бажань і домагань. «Біси» – це теж “дорожні скарги”, але вже іншої, духовної властивості: розгубленість людини в цьому житті, на її заметених снігом дорогах, у вихрах заметілей, у завиванні вітрів – у духовному бездоріжжі, що вселяє жах:
Мчаться біси рій за роєм
У безмежній височині,
Вереском жалібним і виємо
Надриваючи серце мені…
Серед шедеврів любовної лірики Пушкіна особливо виділяються три вірші: «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…», «На пагорбах Грузії лежить нічна імла…» і «Я вас любив…». –
Вірш «На пагорбах Грузії…» було написано Пушкіним в 1829 році, під час подорожі в Арзрум. Поет почав його в досить важку мінуту свого життя: переслідування, що відновили, влади, безрезультатне сватовство до Н. Н. Гончаровой, що глибоко засмутило закоханого поета. Цнотлива, соромлива й проста поетична мова Пушкіна, далека метафор, яскравих епітетів і інших спеціальних прикрас. Ця особливість пушкінської лірики яскравіше всього, мабуть, проявляється у вірші 1829 року «Я вас любив…»:
Я вас любив: любов ще, бути може,
У душі моєї згасла не зовсім;
Але нехай вона вас більше не тривожить;
Я не хочу засмучувати вас нічим
У творчості Пушкіна наша Література вперше й назавжди знайшла свій зрілий, що національно визначився характер
Мистецтво Пушкіна – це мистецтво поетичних формул, стислих і ємних художніх узагальнень всесвітнього масштабу й значимості. У ньому мобілізуються всі можливості Російської мови, вся укладена в ньому образна енергія
У віршах Пушкін виражає свої щирі почуття, переживання. У той же час сам поет не був святою людиною, хоча й тягся до святості. Його покликання було в іншому, його шлях – це шлях російського національного поета. Як російська людина Пушкін була наділена безмірною широтою й розмашистістю натури
Усе здавалося дорівнює доступним йому – від легких ліричних замальовок до глибоких філософських узагальнень і висновків. Оцінюючи художню досконалість його створінь, Н. Язиків називав Пушкіна «пророком витонченого». І дейтвительно, крізь роки й століття прекрасною, чарівною мелодією звучить для нас світла ліра поета