Короткий зміст “Записки мисливця: Бурмистер” Тургенєва по главах – Частина 1

 
 

Молодий поміщик, гвардійський офіцер у відставці, Аркадій Павлыч Пеночкин. У нього в маєток багато дичини, "будинок побудований за планом французького архітектора, люди одягнені по – англійському, обіди задає він відмінні, приймає гостей ласкаво… Він людина розважливий і позитивний, воспитанье одержав, як водиться, відмінне, служив, у вищому суспільстві потерся, а тепер господарством займається з більшим успіхом". І зовнішність у нього приємна – невеликого росту, але "досить недурний", "з його рум’яних губ і щік так і пышет здоров’ям". Він "відмінно й зі смаком" одягається; "до чтенья невеликий мисливець", але в губернії "уважається одним з образованнейших дворян і занайвизначніших наречених"; "дами від нього без розуму й особливо хвалять його манери".

"Будинок у нього в порядку незвичайному". Але яким образом вдається підтримувати цей незвичайний порядок? Аркадій Павлыч, за його словами, "строгий, але справедливий, про благо поданих своїх печеться й карає їх – для їх же блага". "З ними треба звертатися як з дітьми", думає він, беручи до уваги їхнє неуцтво. Але "дивне якесь занепокоєння опановує вами в його будинку".

Один раз авторові "Записок" довелось гостювати в Пеночкина. Увечері завитої камердинер у блакитній лівреї подобострастно стягав з гостя чоботи; ранком Аркадій Павлыч, не бажаючи відпустити гостя без сніданку на англійський манер, повів його до себе в кабінет. "Разом із чаєм подали нам котлети, яйця всмятку, масло мед, сир та ін.. Два камердинери, у чистих білих рукавичках, швидко й мовчки попереджали наші найменші бажання

Ми сиділи на перському дивані. На Аркадію Павлыче були широкі шовкові шаровари, чорна оксамитова куртка, гарний фес із синьою кистю й китайські жовті туфлі без задків. Він пив чай, сміявся, розглядав свої нігті, курив, підкладав собі подушки під бік і взагалі почував себе у відмінному настрої. Поснідавши щільно й з видимим задоволенням, Аркадій Павлыч налив собі чарку червоного вина, підніс її до губ і раптом насупився

Отчого вино не нагріте? – запитав він досить різким голосом в одного з камердинерів. Камердинер змішався, зупинився, як укопаний, і сполотнів". Відпустивши його без зайвих слів, пан потім подзвонив і товстій людині, що ввійшла, "з низьким чолом і зовсім заплилими очами" спокійно наказав: " – Щодо Федора…

розпорядитися". Товстий коротко відповів: " Слухаюся – З" і вийшов. Відчувається якась чітко відпрацьована система "репресій" і загальний панічний страх

Потім хазяїн, довідавшись, що гість відправляється на полювання в Рябово, заявив, що поїде в Шипиловку, де давно збирався побувати. "Рябово всього в п’яти верстах від моєї Шипиловки…" Між іншим, він також згадав, що бурмистер у нього там – "молодець, державна людина". Наступного дня вони виїхали. "При кожному спуску з гори Аркадій Павлыч тримав коротку, але сильне мовлення кучерям, із чого я міг укласти, що мій знакомец чималий боягуз".

Ще раніше згадувалося; що він "обережний, як кішка й ні в яку історію замішаний отроду не бував; хоча при нагоді датися взнаки й боязку людину спантеличити й зрізати любить". Дворянин, світська людина, уміє причинятися. І який за цим благопристойним фасадом ховається огидний, боягузливий і нахабний хам. Треба було все це побачити в житті й розкрити. І мимоволі виникає болісно важке запитання

Як отут виконувати християнську заповідь "Возлюби ближнього свого"? Ворожість, а не любов викликає до себе Аркадій Павлович Пеночкин. Влада одних людей над іншими тією чи іншою мірою… Рабовласник, потім поміщик, потім хазяїн, директор, начальник…

Сама система сприяє порушенню заповідей. Ще йшла боротьба за черговий крок уперед – скасування кріпосного права. Не кожний поміщик здатний удержатися від самодурства, і вуж тим більше, дбайливо ставитися до життя, достоїнству, інтересам своїх кріпаків. Поки люди недосконалі, безкарність розбещується

Вони приїхали в Шипиловку слідом за кухарем, що "уже встиг розпорядитися й попередити, кого випливало". Бурмистер був у від’їзді, в іншому селі. За ним відразу послали

Їх зустрів староста, (син бурмистра). Коли їхали по селу, назустріч попалися трохи мужиків, що верталися з гумна. Вони співали пісні, але злякано замовкли й зняли шапки, побачивши пана. По селу поширилося "тривожне хвилювання", майже паніка

Хата бурмистра стояла осторонь від інших… Бурмистрова дружина зустріла їх "низькими уклонами й підійшла до панської ручки… У сінях, у темному куті стояла старостиха й теж поклонилася, але до руки підійти не дерзнула…

Раптом застукав віз і зупинилася перед ґанком: увійшов бурмистер. Цей, за словами Аркадія Павлыча, державна людина була росту невеликого, плечистий, сивий і щільний, із червоним носом, маленькими блакитними очами й бородою у вигляді віяла". Він "мабуть, у Перове підгуляв: і особу – те в нього набрякло порядком, та й вином від нього попахивало.

Ах, ви, батьки наші, милостивцы ви наші, – заговорив він співучо й з таким Розчуленням на особі, що от – от, здавалося, сльози бризнуть: – насилу – те дозволили подарувати!… Ручку, панотець, ручку, – додав він, вуж загодя простягаючи губи. Аркадій Павлыч задовольнив його желанье. Ну що брат Сопрон, яке в тебе справи йдуть? – запитав він ласкавим голосом

Ах, ви, батьки наші! – викликнув Сопрон: – так як же їм зле йти, справам – те! Так адже ви наші батьки, ви милостивцы, деревеньку нашу освітити изволили приїздом – те своїм, ощасливили по труну днів!.. Благополучно обстоит усе милістю вашої

Отут Сопрон помовчав, подивився на пана й, як би знову захоплений поривом почуття (притім же й хміль брав своє), іншим разом попросив руки й запік пущі колишнього: Ах, ви, батьки наші, милостивцы… і… уже що! Їй – богу, зовсім дурнем від радості став… Їй – богу, дивлюся так не вірю… Ах, ви батьки наші!.." Аркадій Петрович глянув на гостя, посміхнувся й запитав по – французькому: "Хіба це не зворушливо?

". Наступного дня встали досить рано. "З’явився бурмистер

На ньому був синій сіряк, підперезаний червоним поясом. Говорив він набагато менше вчорашнього, дивився зірко й пильно в очі панові, відповідав складно й до діла". Усе відправилися на гумно. "Ми оглянули гумно, клуню, клуні, сараї, вітряний млин, скотарню, зеленячи, конопляники; усе було дійсно у відмінному порядку"… Повернувшись у село, пішли дивитися віялку, недавно виписану з Москви

Виходячи із сараю, вони раптом побачили щось несподіване. Біля брудної калюжі стояли на колінах два мужики., молодий і старий, у залатаних сорочках, босими, підперезаними мотузками. Вони дуже хвилювалися, часто дихали, нарешті старий вимовив: "Заступися, государ!

" і поклонився до землі. Виявилося, вони скаржаться на бурмистра. " – Панотець, розорив украй.

Двох синів, панотець, без черги в рекрути віддав, а теперя й третього віднімає. Учора, панотець, останню коровушку знадвору звів і господарку мою побив – геть його милість (він указав на старосту). – Гм? – вимовив Аркадій Павлыч. – Не дай украй розоритися, годувальник

Пан Пеночкин насупився. Що ж це, однак, значить? – запитав він бурмистра напівголосно й з незадоволеним видом. П’яна людина – з, – відповідав бурмистер,… – непрацьовитий

З недоїмки не виходить от уже п’ятий з… Сопрон Яковлич за мене недоїмку взнес, панотець, – продовжував старий: – от п’ятий годочек пішов, як взнес – у кабалу мене й забрал, панотець, так от і… – А отчого недоїмка за тобою завелася? – грізно запитав пан Пеночкин. (Старий роззявив було рот) – знаю я вас, – із запальністю продовжував Аркадій Павлыч: – ваша справа пити так на печі лежати, а гарний мужик за вас відповідай

И грубіян теж, – ввернув бурмистер у панське мовлення. Ну, уже це саме собою розуміє… Панотець Аркадій Павлыч, – з отчаяньем заговорив старий: – помилуй, заступися, – який я грубіян?.. Розоряє вкрай, панотець… останнього от сыночка…

і того… (на жовтих і зморщених очах старого блиснула сльозинка). Помилуй, государ, заступися…

Та й не нас одних, – почав був молодий мужик… Аркадій Павлыч раптом спалахнув: – А тебе хто запитує, а? Тебе не запитують, так ти мовчи… Це що таке? Мовчати, говорять тобі! Мовчати!..

Ах, боже мій! Так це просто бунт. Ні, брат, у мене бунтувати не раджу… у мене… (Аркадій Павлыч ступнув уперед, так, імовірно, згадав про мою присутність, відвернувся й поклав руки в кишені)…

" Він відразу тихим голосом по – французькому вибачився перед гостем і, сказавши прохачам: " – я накажу… добре, ступайте", повернувся до них спиною й пішов. "Прохачі постояли ще небагато на місці, подивилися один на одного й поплелися, не оглядаючись, восвояси". Потім, уже будучи в Рябове й збираючись на полювання, автор "Записок" почув від знайомого мужика, що Сопрон "собака, а не людина", що Шипиловка лише значиться за поміщиком, а володіє нею бурмистер, "як своїм добром". " – Селяни йому навкруги повинні; працюють на нього, немов батраки"…

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы