Любов до природи рідного краю як вияв патріотизму письменниці (за поезією «Красо України, Подолля!»)

Леся Українка глибоко і щиро любила рідний край. Природа України викликає. щире захоплення поетеси, сповнює серце радістю і натхненням. Красу рідного Подолля оспівує вона в поезії «Красо України, Подолля!».

Усе миле серцю письменниці на Батьківщині:

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хатки садами вкриті…

Леся Українка органічно вплітає в канву твору фольклорний образ тополь, що «розмовляють з вітром в полі».

Замилування поетеси красою української природи ще виразніше підкреслюється зменшено-пестливою формою іменників:

Он ярочки зелененькі,

Стежечки по них маленькі,

Перевиті, мов стрічечки,

Збігаються до річечки…

Золоті безкраї лани та величезні густі бори, що «провадять таємну розмову», справляють враження величної, спокійної краси.

І настільки все гарно і любо серцю навкруги, що здається, що зроду недолі, горя не знав цей край.

Щира любов Л. Українки до рідного краю звучить у кожному рядку, кожному слові поезії. Я думаю, що так сприймати красу своєї землі, помічати всі деталі пейзажу, відтінки кольорів може лише справжній патріот.