Майстерність зображення настроїв людини у збірці Тичини «Сонячні кларнети»

Павло Тичина — видатний український поет, публіцист, перекладач, вчений.

Враження дитинства, яке пройшло серед народу, наснажували першу пісню поета співчуттям до людини, що працею здобуває свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «Не бував ти у наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і його оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла 1918 року. До неї ввійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916-1917 роках. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами»… «Гаї шумлять…», «Ой, не крийся, природо…» природа зображена як буремна, могутня, осяйна. Поет співає гімн живій природі, він славить сили матеріального сонячного світу:

Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-Дух, —

Лиш Сонячні Кларнети.

Образ Сонячних Кларнетів у збірці — це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її барви і звуки, показує її вічно невгамовне життя. Але змалювання природи для Тичини не самоціль, вона є невід’ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невіддільна від змісту його творів. Вірш «Гаї шумлять» — зразок ніжної і музикальної лірики, яка, оспівуючи природу, підносить значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшості творів збірки «Сонячні кларнети», є народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійній ритміці, римуванні.

Я іду, іду—

Зворушений

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезії «Арфами, арфами…»:

Думами, думами —

Наче море кораблями, переповнилась

блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач. буде

Перламутровий…

Уся збірка перейнята радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, милується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби «розмовляє» з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплений її яскравими барвами, вічним рухом, гармонією.

Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує в нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі.

У поезіях «О, люба Інно», «З кохання плакав я ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлено прекрасне, чисте, як ранкова роса, почуття кохання, У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; невпинний у творчому льоті, «чулий, тривожний» стоїть на перехрестях життя:

Йду в простори, я, чулий тривожний,

(Гасне день, облітає, мов мак).

В моїм серці і бурі, і грози,

Й рокотання — ридання бандур…

Безперечно, збірка Тичини «Сонячні кларнети» — видатне явище в історії української літератури. Можливо, головний секрет її привабливості і для нас, теперішніх, у її чудовій молодості, у свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і сприйняття світу.