Вірш Некрасова «Трійка» – Некрасов Н. А

Вірш Некрасова «Трійка», написане в 1846 році й незабаром надруковане, стало одним з перших добутків поета, у якому його яскравий і самобутній талан виявився на повну силу. Воно присвячено головній темі некрасовского творчості – народній частці, – яка знаходить висвітлення й у його віршах, і впоэмах.

Але, мабуть, серед віршів Некрасова про народ самими натхненними, дивними по своїй силі й виразності були вірші про російську жінку. У різні роки Некрасов міркував про жіночу частку в поемах «Мороз, Червоний ніс» «Кому на Русі жити добре» (глава «Селянка»), віршах «Батьківщина», «Мати», «Орина, мати солдатська», « чиЇду вночі по вулиці темної…» і багатьох інших

В «Трійці» поет уперше створює образ селянської дівчини у всій її первозданній красі, але тут же він починає свої міркування про ту тяжку долю, що випадає на частку російської жінки. Це подвійність визначає композицію й розвиток художньої думки вірша

Сюжетну основу його становить розповідь про молодий кріпак селянці, що, вийшовши на дорогу, проводжає поглядом скажено, що мчиться трійку. Але зміст вірша – це міркування поета про долю, що, можливо, очікує цю дівчину

При цьому характерно, що поет як би звертається на «ти» до своєї героїні й веде розмову саме з нею, а вона ж не чує його й, видимо, не почує й потім:

Що ти жадібно дивишся на дорогу

Осторонь від веселих подруг?

Знати, забило серденько тривогу –

Вся особа твоє спалахнуло раптом.

Ця ситуація багато пізніше буде однієї із хворобливих проблем некрасовского творчості:

Але той, про кого співаю у вечірній тиші,

Кому присвячені мріяння поета, –

На жаль! Не внемлет він – і не дає відповіді, –

Скаже поет на заході свого життя у вірші «Елегія». Але, розуміючи всю гостроту цієї ситуації, він ніколи не змінював своїй головній темі: «Я ліру присвятив народу своєму», – з повним правом міг сказати про себе Некрасов. Так відбувається й у вірші «Трійка».

Композиційно воно ділиться на дві частини: перша частина (1 – 5 строфи) – це розповідь про сьогодення, опис дівчини, її краси, чистоти й свіжості, друга частина (6 – 12 строфи) – міркування про її можливе майбутнє, що різко протистоять як по настрої, так і по змісту першої частини

У першій частині вірша образ селянської дівчини з’являється в традиціях усної народної поезії, як втілення життя, любові, краси й радості: «червона стрічка», «волосся чорні, як ніч»; «рум’янець щоки», «лукаве вічко». Такий підбор барвистих епітетів створює яскравий, що запам’ятовується вигляд красуні

Образ її незвичайно динамічний завдяки насиченості тексту дієслівними формами (біжиш квапливо, що промчалася трійка, пробивається), підбору слів (жваво, що запалюють кров, розохотить). Поет підкреслює не тільки красу дівчини, але і її жвавість, що так властива молодості

Здавалося б, життя повинна посміхнутися їй у відповідь:

Поживеш і попразднуешь досхочу,

Буде життя й повне й легка…

У першій частині навіть пари для дівчини начебто перебуває. Зрівняємо 2 – ю й 3 – ю строфи:

И навіщо ти біжиш квапливо На тебе задивитися не диво

За трійкою, що промчалася, у слід? Полюбити тебе всякий не ладь:

На тебе, подбоченясь красиво, В’ється червона стрічка грайливо

Задивився проїзні корнети. У волоссях твоїх чорних, як ніч

Рими непарних рядків 3 – їй строфи перегукуються з римами парних рядків 2 – ой строфи: квапливо – красиво – диво – грайливо. Виходить четверное співзвуччя: краса дівчини немов би співзвучна красі юнака. Здається, славна вийшла б пари!

Але в середині 6 – ой строфи відбувається різке зламування:

Так не те тобі впало на частки:

За нечупару підеш мужиків

Майбутнє дівчини, що передбачає – не героїні! – поет, темно й безвідрадно. Після заміжжя її чекають одні тяготи й турботи, передчасна старість і смерть. Про таке майбутнє краще й не знати! І, бути може, найстрашніше те, що таке майбутнє типове для російської селянки – воно потім буде докладно описано в поемах Некрасова «Мороз, Червоний ніс», «Кому на Русі жити добре», у багатьох його ліричних віршах. Тут же в декількох точних і яскравих образах поети відтворить картину життя замужньої селянки

Недарма в цій картині присутні традиційні образи сімейно – обрядової поезії: чоловік – коверзун, зла свекруха. Вони підкреслюють узагальнений зміст, закладений у розповіді про долю дівчин

Разом з розповіддю про її життя міняється й сам її образ: дружину нечупари мужика красунею ніяк не назвеш! В описі її зовнішності на зміну барвистим, яскравим і поетичним епітетам приходять прозаїчні деталі, пов’язані із селянським побутом:

Зав’язавши під мишки фартух,

Перетягнеш потворно груди…

Так на зміну красунь, «чорнобривих дикунок» приходить виродлива, замучена «роботою й чорним і важкої», забита чоловіком – коверзуном і свекрухою жінка. Життя її схоже на тяжкий безпросипний сон, навіть діти не скрашують її гіркого існування: «Поринеш ти в сон непробудний, / Будеш няньчити, працювати і є».

Якщо раніше образ стрімкої, рвучкої дівчини, весь спрямований уперед, у майбутнє, був незвичайно динамічний, то в другій частині вірша в її портреті панує статика:

И в особі твоєму, повному движенья,

Повному життя, – з’явиться раптом

Выраженье тупого терпенья

И безглуздий, вічний переляк

Така зміна не дивна – адже це шлях від життя до смерті, тобто вічному спокою. 10 – я строфа звучить як похоронний плач:

И схоронять у сиру могилу,

Як пройдеш ти важкий свій шлях,

Даремно згаслу силу

И нічим не зігріті груди

Недарма тут знову з’являються фольклорні мотиви, пов’язані з образом «сирої могили» – асоціативно він перегукується з образом матері – землі: « мати – сиру земля». Так у вірші починає звучати й мотив, пов’язаний з темою батьківщини, її тяжка доля перегукується із трагічною долею російської жінки – селянки, тема нереалізованих можливостей народу надалі стане для Некрасова одним з головних аспектів народної теми

Мотив несправджених надій і мріянь, неможливості знайти щастя для російської селянки звучить в останніх двох строфах вірша, які за змістом пов’язані із двома першими й містять відповідь на поставлений на початку вірша питання – «Що ти жадібно дивишся на дорогу?..», «И навіщо ти біжиш квапливо?..»:

Не дивися ж з тугою на дорогу

И за трійкою слідом не поспішай,

И тужливу в серце тривогу

Скоріше назавжди заглуши!

Не нагнати тобі скаженої трійки,

Коні міцні, і ситі, і бойки,

И ямщик напідпитку, і до інший

Мчиться вихром корнет молодий

Розгорнута відповідь на питання про жіноче щастя Некрасов дасть багато пізніше – у главі «Селянка» з поеми «Кому на Русі жити добре»:

У вірші «Трійка», як і личить ліричному добутку, думка поета одержує, скоріше, емоційне вираження. Трагична й безнадійна кінцівка вірша не тільки по змісту, але й по загальному звучанню цих рядків. Якщо у всіх попередніх строфах римування було перехресної, то тут – в останній строфі – даються дві суміжні рими: трійки – бойки – до іншої – молодий. При цьому жіночі (перші дві) рими співзвучні чоловічими (в 3 – 4 рядках), так що вся строфа пронизана чотириразовим вигуком – стогоном: ой… – ой… – ой… – ой… Саме таке римування заключної строфи передає трагічні, надривні ноти, що звучать в авторському голосі, а співучість його улюбленого розміру – тристопного анапеста – надає ліричному сплеску особлива музична виразність

Недарма цей вірш, що відразу став дуже популярним, не раз було покладено на музику. І дотепер відомий романс на вірші некрасовской «Трійки» звучить зі сцени концертних залів і в радіо – і телепередачах, його слухають у записах і співають будинку в дружньому колі. Може бути, некрасовская дівчина, здавалося б, така далека від нас, все – таки чимсь схожа з нашими сучасницями, які, як і все дівчини у світі за всіх часів, мріють знайти свою любов, знайти щастя, нарешті – те наздогнати цю скажено, що мчиться трійку?