Давно визнано, що в основі світогляду Достоєвського лежать християнські ідеї. Недарма питання віри, християнської любові, добра й милосердя так чи інакше виникають у всіх його добутках. І головним при цьому виявляється те, що тільки віра в Бога й безмежну любов до людей, здатна на самопожертву в ім’я інших, може підтримати людини, додати його життя глибокий зміст і протистояти страшним «хворобам» століття, що втратило християнську основу. «Купується щастя стражданням» – от та наскрізна ідея, що проходить через всі романи Достоєвського
Саме ця ідея виявляється провідної в романі «Злочин і покарання». У ньому зштовхнулися два полюси, два мири: мир свавілля гордості людини, що вважає себе вільним від всіх моральних норм і руйнуючий споконвічний зв’язок людини й Бога. Таким у романі є Розкольників, що робить страшний гріх – убивство, що він «дозволив» собі «по совісті». Йому протистоїть мир Сонечки Мармеладовой, що в ім’я любові до людей всю себе приносить у жертву. «Поспішаєте робити добро» – ці слова доктори Газа могли б стати девізом її життя
Але не тільки ці два центральних персонажі несуть у собі ідеї цих двох «мирів». И. Ф.Анненский у кожному з героїв роману бачив втілення якої – небудь зі сторін цих основних ідей. Ідеї смиренності, покірливого прийняття страждання й любові несуть також безмовна Лизавета, Миколка, що безвинно прийняв на себе гріх злочину Раскольникова, Дуня, що готова пожертвувати собою заради брата, вийшовши заміж за ненависного їй Лужина. Міркуючи про її вчинок, Розкольників приходь до загального висновку: «Сонечка, вічна Сонечка, поки мир коштує». Але йому здається, що це безглузде страждання, тому що мир жахливий і порочний у самій своїй основі: він втратив Бога. А виходить, у цьому світі «усе дозволено». Так уважає не тільки Розкольників, але й такі герої, як безсовісний егоїст Лужин, моральний каліка Свидригайлов, що зробив не один злочин і не випробовує ніяких борошн совісті. Він уже «по ту сторону добра й зла», а тому шляхи назад йому немає. Недарма Свидригайлов кінчає життя самогубством. Бути може, такий кінець уготован і Раскольникову?
Так, такі думки з’являються в нього, коли, уже після здійснення злочину, його буквально роздирають моральні роздирання. Він нескінченно самотній і загублений у цьому світі, де, як йому здається, немає більше божественної любові, милосердя й добра. Але Сонечкина діюча, воістину християнська любов допомагає йому повернутися до віри, а виходить, відродитися. Як і тоді, коли Сонечка жертвує своєю чистотою, ідучи на панель заради порятунку родини від голодної смерті, так і тепер вона готова принести себе в жертву заради порятунку заблудшей душі Раскольникова. У кульмінаційній сцені «убивця й блудниця сходяться за читанням вічної книги», читаючи по Євангелії Лизаветы про відродження Лазаря. Нехай у цей момент Розкольників ще не готовий до відродження, але шлях зазначений. Про нього говорить і слідчий Порфирій Петрович: «…страждання теж справа гарне. Постраждайте».
Ідучи з винної, а потім відправляючись на каторгу, Розкольників втілює в життя ідею «спокути провини стражданням». Але потрібна ще велика любов, щоб остаточно позбавити героя від страшної «хвороби» індивідуалізму, що привела до створення його нелюдської теорії й здійсненню злочину. Цю любов дає йому Соня, що пішла за ним на каторгу й невгамовністю свого жалю до усім залучила до себе серця всіх каторжан. І от, нарешті, прокинувшись після кошмарного сну, у якому начебто вживую Розкольників побачив страшну особу своєї ідеї поділу людей на «тварин тремтячих» і «право имеющих», він схиляє коліна перед Сонею як символом самої божественної любові й самопожертви. Тепер «серце одного містило в собі нескінченні джерела щастя для іншого». А виходить, шлях воскресіння, відродження душі, шлях до Бога для Раскольникова відкритий. І в цьому звучить заклик письменника – християнина до усім нам: творити добро й жертвувати собою в ім’я любові клюдям.
