Образ автора і його роль у романі Пушкіна “Євгеній Онєгін” – Пушкін Олександр

У поемі Пушкіна “Євгеній Онєгін” перед нами з’являється образ типового парубка 20 – х років XIX століття. Безумовно, Онєгін – персонаж вигаданий. Однак, за задумом поета, Онєгін являє собою не окрему особистість, а портрет цілого покоління на тлі реального, повсякденного життя. У цьому зв’язку в романі поряд з героями придуманими присутні в дійсності існуючі люди: Каверін, друг Пушкіна (у його суспільстві проводив час Онєгін), відомий поет князь В’яземський (з ним зустрічається Тетяна), і, нарешті, на сторінках добутку з’являється сам автор

Своїм виникненням у власному ж творі Пушкін прагнув, насамперед, “відокремити” себе від Онєгіна. Протягом усього роману автор зіставляє системи поглядів і позицій – свою й Онєгіна. У добутку автор і його герой – друзі, але яка ж пропасти розділяє їх!

Ми цілком відчуваємо, як Пушкін з його гарячою, діяльною, життєлюбною натурою протестує проти холодності, байдужості й песимізму Онєгіна. Автор розуміє, що всіма цими “хворобами” його героя заразило суспільство, але адже, по суті справи, Пушкін вийшов з того ж середовища, що й Онєгін, і хіба ослабнув його дух, хіба охолонуло його серце?..

Протилежність характерів проявляється не тільки у відношенні до життя, але й у відношенні до людей. Якщо для тонкого й чутливого Пушкіна Тетяна – милий “вірний ідеал”, то Онєгін уважає її не більш ніж “наївною дівчинкою”. У відповідь на своє трепетне визнання в любові Тетяна чує від сухою, керованою світською мораллю Онєгіна: “Учитеся панувати собою”. Автор же не перестає затверджувати: “Я люблю Тетяну милу мою”.

А що ми можемо сказати про Онєгіна, що, ненавидячи суспільство і його закони, проте, зважає на них, і в результаті трагічно обривається життя Ленского? Тут ми знову таки спостерігаємо цілковиту розбіжність позицій Онєгіна й автора. Пушкіна відкидає моральні принципи світла й горезвісні дворянські “закони честі”, що часом сполучаються з безглуздою жорстокістю. Автор намагається показати, що Онєгін не може остаточно порвати з усім старим, відживаючим, єднальним його по руках і ногам, у ньому ще не прокинувся борець. І майже фізично ощущаема біль автора – біль людини за свого друга, біль великого поета за все молоде покоління

Тільки чи для більшої реалістичності роману в ньому є присутнім образ автора? Звичайно ж, немає. Адже, як уже було сказано, Онєгін – портрет усього “молодого покоління” того часу: “палка душа”, розум, що не терпить вузькості суджень, презирство до кар’єри, до чинів, відданість високим мріянням

Відокремлюючи свого героя від себе, автор не відрікається від нього зовсім, а навпаки, любить його. Він любить його таким, який він є зараз. Автор бачить, що не усе ще вмерло в Онєгіні – наприкінці роману герой як би пробуджується. Причиною цьому була, нехай і запізніла, любов до Тетяни. Всі що відроджує й воскрешає сила Любові торкнулася потаєних струнок і у втомленій душі Онєгіна. І тут Пушкін як би відстороняється від свого героя, залишаючи його без зневіри в серце, з вірою в майбутнє. Це майбутнє прекрасно своєю зрілістю, досвідом, красою й торжеством життя

Автор іде, а ми ще довго залишаємося під враженням, що автор видали стежить за нашими переживаннями

Так, Пушкін знав і любив молодих, любив у них живий, здоровий початок. Він вірив, що молоде покоління з його запалом і рішучістю здатно позбутися від старих і нових забобонів і “хвороб” ледарства, воно бажає й може змінити мир. Недарма Пушкін, виразник надій і сподівань молодих, був улюбленим поетом передової молоді й декабристів