Короткий зміст Синій птах – метерлинк М

Короткий зміст п’єси

Переддень Різдва. Діти дроворуба, Тильтиль і Митиль, сплять у своїх ліжечках. Раптом вони прокидаються. Притягнуті звуками музики, діти підбігають до вікна й дивляться на різдвяне свято в багатому будинку навпроти. Чується стукіт у двері. З’являється старушонка в зеленому платті й червоному чіпці. Вона горбата, хрому, одноока, ніс гачком, ходить із паличкою. Це Фея Берилюна. Вона велить дітям відправитися на пошуки Синього птаха. Її дратує, що діти не розрізняють речей очевидних. «Треба бути сміливим, щоб бачити сховане», – говорить Берилюна й дає Тильтилю зелену шапочку з алмазом, повернувши який людина може побачити «душу речей».

Як тільки Тильтиль надягає шапочку й повертає алмаз, все навколишнє чудово перетворює: стара чаклунка перетворюється в казкову принцесу, бідна обстановка хатини оживає. З’являються Душі Годин, Душі Караваєв, Вогонь з’являється у вигляді стрімко, що рухається людини, у червоному трико. Пес і Кішка теж здобувають людський вигляд, але залишаються в масках бульдога й кішки. Пес, обретя можливість наділити свої почуття в слова, із захопленими лементами «Моє маленьке божество!» стрибає навколо Тильтиля. Кішка манірна й недовірливо простягає лапу Митиль. Із крана починає бити блискаючим фонтаном вода, а з її потоків з’являється дівчина з розпущеними волоссями, у як би струмливих одягах. Вона негайно вступає в сутичку з Вогнем. Це Душу Води

Зі стола падає глечик, і з розлитого молока піднімається біла фігура. Це боязка й соромлива Душа Молока. Із цукрової голови, розірвавши синю обгортку, виходить слащавое фальшиву істоту в синьої з білим одягу. Це Душу Сахара. Полум’я упалої лампи миттєво перетворюється у светозарную дівчину незрівнянної краси під блискаючим прозорим покривалом. Це Душу Світла. Лунає сильний стукіт у двері. Тильтиль злякано повертає алмаз занадто швидко, стіни хатини мерхнуть, Фея знову стає бабою, а Вогонь, Хліб, Вода, Цукор, Душа Світла, Пес і Кішка не встигають повернутися назад, у Мовчання. Фея наказує їм супроводжувати дітей у пошуках Синього птаха, пророкуючи їм загибель наприкінці подорожі. Всі, крім Душі Світла й Пса, не хочуть іти. Проте, пообіцявши підібрати кожному підходяще вбрання, Фея веде їх усіх через вікно. І, що заглянули у двері Мати Тиль і Батько Тиль бачать тільки мирно сплячих дітей

У палаці Феї Берилюны, переодягшись у розкішні казкові костюми, душі тварин і предметів намагаються скласти змову проти дітей. Очолює їхня Кішка. Вона нагадує всім, що раніше, «до людини» якого вона йменує «деспотом», всі були вільні, і висловлює побоювання, що, заволодівши Синім птахом, людина осягне Душу Речей, Тварин і Стихій і остаточно поневолить їх. Пес люто заперечує. З появою Феї, дітей і Душі Світла все затихає. Кішка лицемірно скаржиться на Пса, і тому попадає від Тильтиля. Перед далекою дорогою, щоб погодувати дітей

Хліб відрізає від свого черева дві скиби, а Цукор відламує для них свої пальці (які відразу відростають знову, тому в Сахара завжди чисті руки). Насамперед Тильтилю й Митиль має бути відвідати Країну Спогадів, куди вони повинні відправитися одні, без супроводу. Там Тильтиль і Митиль гостюють у покійних дідуся й бабусі, там же вони бачать і своїх померлих братиків і сестриць. Виявляється, що померлі як би занурено в сон, а коли близькі згадують про їх, пробуджуються. Повозившись із молодшими дітьми, пообідавши разом з усім сімейством, Тильтиль і Митиль квапляться піти, щоб не спізнитися на зустріч із Душею Світла. На прохання дітей дідусь із бабусею віддають їм дрозда, що здався їм зовсім синім. Але коли Тильтиль і Митиль залишають Країну Спогадів, птах стає чорною

У палаці Ночі першої виявляється Кішка, щоб попередити господарку про небезпеку, що загрожує, – приході Тильтиля й Митиль. Ніч не може заборонити людині розгорнути врата її таємниць. Кішці й Ночі залишається тільки сподіватися, що людина не піймає справжнього Синього птаха, ту, що не боїться денного світла. З’являються діти в супроводі Пса, Хліби й Сахара. Ніч намагається спочатку обдурити, потім залякати Тильтиля й не дати йому ключ, що відкриває всі двері в її палаці. Але Тильтиль по черзі відкриває двері

Через однієї вислизають кілька нестрашних Примар, через іншоїа, де перебувають хвороби, устигає вибігти Нежить, через третю ледве не вириваються на волю війни. Потім Тильтиль відкриває двері, за якої Ніч зберігає зайві Зірки, свої улюблені Аромати, Що Блукають Вогні, Світляків, Росу, Солов’їний Спів. Наступні, більші середні двері Ніч не радять відмикати, попереджаючи, що за нею криються бачення настільки грізні, що не мають навіть назви. Супутники Тильтиля – всі, крім Пса, – злякано ховаються. Тильтиль і Пес, борючись із власним страхом, відкривають двері, за якої виявляється чудової краси сад – сад мрії й нічного світла, де серед зірок і планет без утоми пурхають чарівні сині птахи. Тильтиль кличе своїх супутників, і, піймавши кожного по нескольку синіх птахів, вони виходять із саду. Але незабаром піймані птахи гинуть – діти не зуміли виявити того єдиного Синього птаха, що переносить світло дня

Ліс. Входить Кішка, здоровається з деревами, розмовляє з ними. Нацьковує їх на дітей. Деревам є за що не любити сина дроворуба. І от Тильтиль повалений додолу, а Пес ледве звільнився від пута Плющачи, він намагається захистити хазяїна. Обоє вони на волосок від загибелі, і лише втручання Душі Світла, що велить Тильтилю повернути алмаз на шапочці, щоб занурити дерева в морок і мовчання, рятує їх. Кішці вдається сховати свою причетність до бунту. Діти шукають Синього птаха на цвинтар. Опівночі Тильтиль зі страхом повертає алмаз, могили разверзаются, і з них з’являються цілі снопи примарних, чарівно прекрасних білих квітів. Птаха співають захоплені гімни Сонцю й Життю. «Де ж мертві?.. – Мертвих немає…» – обмінюються – репліками Тильтиль і Митиль.

У пошуках Синього птаха діти виявляються в Садах Блаженств. Гладкі Блаженства ледь не втягують Тильтиля і його супутників у свої оргії, але хлопчик повертає алмаз, і стає видно, наскільки Гладкі Блаженства жалюгідні й потворні. З’являються домашні Блаженства, яких вражає, що Тильтиль не підозрює про їхнє існування. Це Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Блакитного Неба, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Бачити Зірки, Що Запалюються. Вони посилають саме швидконоге Блаженство Бігати По Росі Босоніж сповістити про прихід дітей Великі Радості, і незабаром з’являються високі прекрасні ангелоподобные істоти в одягах, що блищать,

Серед них Велика Радість Бути Справедливим, Радість Бути Добрим, Радість Розуміти й сама чиста Радість Материнської Любові. Вона здається дітям схожої на їхню матір, тільки набагато гарніше. Материнська Любов затверджує, що будинку вона така ж, але із закритими очами нічого не можна побачити. Довідавшись, що дітей привела Душу Світла, Материнська Любов скликає інші Великі Радості, і вони привітають Душу Світла як свою володарку. Великі Радості просять Душу Світла відкинути покривало, що ще приховує непізнані Істини й Блаженства. Але Душу Світла, виконуючи наказ свого Володаря, лише щільніше закутується в покривало, говорячи, що година ще не настала, і обіцяючи прийти коли – небудь відкрите й сміло. Обійнявшись на прощання, вона розстається з Великими Радостями

Тильтиль і Митиль у супроводі Душі Світла виявляються в Лазоревом палаці Царства Майбутнього. До них збігаються Лазоревые Діти. Це діти, які коли – небудь народяться на Землі. Але на Землю не можна прийти голіруч, і кожний з дітей збирається принести туди який – небудь свій винахід: Машину Щастя, тридцять три способи продовження життя, два злочини, що літає по повітрю машину без крил. Одне з малят – дивний садівник, що вирощує незвичайні маргаритки й величезний виноград, іншої – Король Дев’яти Планет, ще один покликаний знищити на Землі Несправедливість

Двоє лазоревых детишек коштують, обійнявшись. Це закохані. Вони не можуть надивитися один на одного й безперервно цілуються й прощаються, тому що на Землі виявляться розділені сторіччями. Тут же Тильтиль і Митиль зустрічають свого братика, що незабаром повинен з’явитися на світло. Займається Зоря – година, коли народжуються діти. З’являється бородатий старий Час із косою й пісковими годинниками. Він забирає тих, хто повинен от – от народитися, на корабель. Корабель, що везе їх на Землю, пропливає й ховається. Доноситься далекий спів – це співають Матері, що зустрічають дітей. Час у здивуванні й гніві зауважує Тильтиля, Митиль і Душу Світла. Вони рятуються від нього, повернувши алмаз. Під покривалом Душу Світла ховає Синього птаха

В огорожі із зеленою хвірткою – Тильтиль не відразу довідається рідний будинок – діти розстаються зі своїми супутниками. Хліб повертає Тильтилю клітку для Синього птаха, так і оставшуюся порожній. «Синій птах, очевидно, або зовсім не існує, або міняє фарбування, як тільки її саджають у клітку…» – говорить Душу Світла. Душі Предметів і Тварин прощаються з дітьми. Вогонь ледве не обпалює їхнім бурхливим пещеннями, Вода дзюрчить прощальні мови, Цукор вимовляє фальшиві й слащавые слова. Діти вмовляють Душу Світла залишитися з ними, але це не в її владі. Вона може лише пообіцяти їм бути з ними «у кожному ковзному місячному промені, у кожної ласкаво дивиться… зірочці, у кожній зорі, що займається, у кожній запаленій лампі», у кожному їх чистому і ясному помислі. Б’є восьма година. Хвіртка прочиняється й негайно ж захлопується за дітьми

Хатина дроворуба чарівно перетворила – усе тут стало новим, радісним. Радісне денне світло пробивається в щілині замкнених ставен. Тильтиль і Митиль солодко сплять у своїх ліжечках. Мати Тиль приходить будити їх. Діти починають розповідати про побачений під час подорожі, і їхньої мови лякають матір. Вона посилає батька за доктором. Але отут з’являється Сусідка Берленго, дуже схожа на Фею Берилюну. Тильтиль починає пояснювати їй, що не зумів знайти Синього птаха. Сусідка догадується, що дітям щось примарилося, можливо, коли вони спали, на них падало місячне світло. Сама ж вона розповідає про свою внучку – дівчинка нездорова, не встає, доктор говорить: нерви… Мати вмовляє Тильтиля подарувати дівчинці горлицю, про яку та мріє

Тильтиль дивиться на горлицю, і та здається йому Синім птахом. Він віддає клітку із птахом сусідці. Діти новими очами бачать рідний будинок і те, що в ньому перебуває, – хліб, воду, вогонь, кішку й пса. Лунає стукіт у двері, і входить Сусідка Берленго з білявої, незвичайно гарною дівчинкою. Дівчинка притискає до грудей горлицю Тильтиля. Тильтилю й Митиль сусідська внучка здається схожої на Душу Світла. Тильтиль хоче пояснити дівчинці, як годувати горлицю, але птах, скориставшись моментом, летить. Дівчинка в розпачі плаче, а Тильтиль обіцяє їй піймати птаха. Потім він звертається до глядачів: «Ми вас дуже просимо: якщо хто – небудь із вас неї знайде, то нехай принесе нам – вона потрібна нам для того, щоб стати щасливими в майбутньому…»

Тильтиль, Митиль – діти, що роблять у сні мандрівка, що з хатини дроворуба переносить їх у Країну Спогадів, Палац Ночі, Сади Блаженств, Царство Майбутнього. Сюжет феєрії – історія присвяти маленьких героїв у прості, але необхідні моральні істини і їхні прилучення до миру вищих цінностей людського буття. Синій птах – аналог блакитної квітки романтиків, чудесне втілення всього, що недосяжно в земному світі. У фіналі Т. дарує птаха хворій сусідській дівчинці, і цей жест альтруїзму стає головним підсумком дії. Нагородою за здатність відчувати глибоку спорідненість всіх різнорідних явищ життя й знаком щиросердечної чистоти, без якого неможлива подібна ясність сприйняття миру, служить чарівний алмаз Т., що відкриває душу у всіх предметах, деревах, тварин, речах домашнього побуту. Казкова подорож Т. і М. таємничими тропами пізнання, по яких їх веде Душу Світла, не обходиться без зустрічі з Парфумами Тьми – щоб переконатися, що жахи, що вселяються ними, переборні, – із мнимими Блаженствами, що з’являються у своїй ілюзорності, з Нещастями, що піддаються приборкуванню. Важливий епізод цієї мандрівки – пізнання вищої істини, що складає в тім, що немає ні смерті, ні забуття, тому що в безмежному океані буття минуле, сьогодення, майбутнє зв’язані тисячами ниток

Законом, по якому будується життя у світі Т. і М., є безкорисливість. Лише воно зізнається заставою щастя, що «завжди з нами, тільки не бійтеся його шукати». Демонічні підступи Кішки залишаються не більш ніж витівками комічної інтриганки, а Ніч відступає перед сяйвом Душі Світла. Незамутнена свідомість Т. і М. – символ торжества над злом і перемоги над Долею, що можлива, якщо людині вдасться повернути собі згаслий зір, яким володіє дитина