Короткий зміст Пригоди Гекльберри Фіна (Марко Твен) – Твен М

Усе починається з того, що Гек повертаєте до доброї вдови Дуглас. Удова зустрічає його зі слізьми й називає заблудшей ягничкою – але це, звичайно, не зі зла. І знову життя по дзвінку, навіть за столом покладається спочатку щось побормотати над їжею. Хоча годують непогано, жаль тільки, кожна річ вариться окремо: чи ту справу недоїдки, коли їх перемішаєш гарненько. Особливо переводить Гека сестра вдови мисс Уотсон – стара діва в окулярах: і ноги не клади на стілець, і не позіхай, і не потягуйся, так ще лякає пеклу! Ні, вуж краще в пеклі з Томасом Сойером, чим у раї з такою компанією. Втім, людина до всього звикає, навіть до школи: учительське пороття здорово подбадривала Гека – він уже й читав, і писав потроху, і навіть вивчив таблицю множення до шістьома сім – тридцять п’ять

Якось за сніданком він перекидає сільничку, а мисс Уотсон не дозволяє йому вчасно кинути щіпку солі через плече – і Гек відразу ж виявляє на снігу в перелазу слід каблука з набитим більшими цвяхами хрестом – віднаджувати нечисту силу. Гек кидається до судді Тэчеру й просить забрати в нього всі його гроші. Суддя, чуючи негарне, погоджується взяти гроші на зберігання, оформивши це як «придбання». І вчасно: увечері в кімнаті Гека вже сидить його папаша власною обірваною персоною. Старий пьянчуга почув, що син розбагатів, і, смертельно ображений тим, що той спить на простирадлах і вміє читати, вимагає гроші прямо до завтрашнього дня

Суддя Тэчер, природно, відмовляє, але новий суддя з поваги до святості сімейного вогнища стає на сторону бурлаки, що, поки суд так справа, ховає Гека у відокремленій лісовій хатині. Гек знову знаходить смак до волі від школи й миття, але, на жаль, папаша починає зловживати ціпком – вуж дуже йому не по душі американські порядки: що це за уряд і закон, які дозволяють у деяких штатах неграм голосувати, коли такий багатій, як він, повинен жити обшарпанцем! Один раз під час приступу білої гарячки батько ледь не вбиває Гека своїм складним ножем; Гек, скориставшись його отлучкой, інсценує пограбування хатини й своє вбивство й на човнику втікає на острів Джексона, де зіштовхується із Джимом – негром мисс Уотсон, що біг, щоб вона не продала його на Південь: святенникові було не встояти перед восьмисотдолларовой купою

Вода піднімається, і в затопленому лісі на кожному поваленому дереві сидять змії, кролики й інша живність. Ріка несе всяку всячину, і якось увечері друзі виловлюють відмінний пліт, а один раз перед світанком повз них пропливає двоповерховий будинок, що нахилив, де лежить убита людина. Джим просить Гека не дивитися йому в особу – вуж дуже страшно, – зате вони набирають масу корисних речей аж до дерев’яної ноги, що, щоправда, Джиму мала, а Геку велика

Друзі вирішують ночами спуститися на плоті долілиць, а звідти по ріці Огайо піднятися пароплавом до «вільних штатів», де немає рабовласництва. Гек і Джим натикаються на розбитий пароплав і ледве несуть ноги від бандитської зграї, потім втрачають один одного в страшному тумані, але, на щастя, знову відшукують. Джим заздалегідь радіє й взахлеб дякує «білого джентльмена» Гека, свого рятівника: у вільних штатах він, Джим, буде працювати день і ніч, щоб викупити свою родину, а не продадуть – так выкрадет.

Дай негрові палець – він забере всю руку: такої низькості Гек від Джима не чекав. Ти обкрав бідну мисс Уотсон, повторює йому совість, і він вирішується донести на Джима, але в останню мить знову виручає його, склавши, що на плоті лежить його батько, що вмирає від чорної віспи: ні, видно, він, Гек, людина остаточно пропащий

На березі, розповівши жалібну історію про послідовне вимирання всіх своїх родичів на маленькій фермі в глухомані Арканзасу, Гек прийнятий у привітне сімейство Грэнджерфордов – богатых, гарних і дуже рыцарственных жителів півдня. Один раз під час полювання новий приятель Гека Бак, приблизно його ровесник, років тринадцяти – чотирнадцяти, раптово стріляє через кущі в їхнього сусіда – молодого й гарного Гарни Шепердсона. Виявляється, років тридцять назад якийсь предок Грэнджерфордов невідомо через що судився із представником настільки ж рыцарственного роду Шепердсонов. Що програв, природно, пішов і застрелив недавно, що радів суперника, так з тих пор і тягнеться кревна ворожнеча – раз у раз кого – небудь ховають. Навіть у загальну церкву Грэнджерфорды й Шепердсоны їздять із рушницями, щоб, тримаючи їх під рукою, з більшим почуттям слухати проповідь про братню любов і тому подібної скучище, а потім ще й пресерйозно дискутувати на богословські теми

Один з місцевих негрів зазиває Гека на болото подивитися на водяних змій, але, дошлепав до сухого острівця, раптово повертає назад, – і на маленькій галявинці серед плюща Гек бачить сплячого Джима! Виявляється, у ту фатальну ніч Джим порядно ушибся й відстав від Гека (окликнути його він не смів), але все – таки зумів вистежити, куди він пішов: Місцеві негри носять Джиму еду й навіть повернули йому пліт, що неподалік зачепився за корч

Раптова гроза – скромниця Софія Грэнджерфорд біжить, як припускають, з Гарни Шепердсоном. Зрозуміло, лицарі кидаються в погоню – і попадають у засідку. У цей день гинуть усе чоловіка, і навіть простодушного хороброго Бака вбивають у Гека на очах. Гек поспішає ладь від цього страшного місця, але – об жах! – не знаходить ні Джима, ні плота. На щастя, Джим озивається на його лемент: він думав, що Гека «знову вбили», і чекав останнього підтвердження. Ні, пліт – найкращий будинок!

Ріка вже розлилася до неосяжної ширини. З настанням темряви можна плисти з волі плину, опустивши ноги у воду й розмовляючи про усім на світі. Інший раз мигне вогник на плоті або на шаланді, а іноді навіть чутно, як там співають або грають на скрипці. Раз або два за ніч мимо проходить пароплав, розсипаючи із труби хмари іскор, і потім хвилі довго погойдують пліт, і нічого не чутно, крім квакання жаб. Перші вогники на березі – щось начебто будильника: настав час приставати

Якось перед зорею Гек допомагає врятуватися від погоні двом обшарпанцям – один років сімдесятьох, лисий, із сивими баками, іншого років тридцяти. Молодий по ремеслу складач, але тяжіє до сценічної діяльності, не гребуючи, втім, уроками співу, френології й географії. Старий воліє накладенням рук зціляти невиліковні хвороби, ну й молитовні збори теж по його частині. Раптово молодий у сумних і пишномовних вираженнях зізнається, що він законний спадкоємець герцога Брижуотерского.

Він відкидає розради торкнутих його горем Гека й Джима, але готовий прийняти шанобливий обіг начебто «мілорд» або «ваша світлість», а також різного роду дрібні послуги. Старий надувається й небагато погодя зізнається, що він спадкоємець французької корони. Його ридання розривають серце Гека й Джима, вони починають величати його «вашу величність» і робити йому ще більш пишні почесті. Герцог теж ревнує, але король пропонує йому світову: адже високе походження не заслуга, а випадковість. Гек догадується, що перед ним відспівані шахраї, але простодушного Джима в це не присвячується

Король і герцог репетирують мішанину із шекспірівських трагедій, але «арканзасские слухи» не доросли до Шекспіра, і герцог розвішує афішу: у залі суду буде поставлена захоплююча трагедія «Королівський жираф, або Царствена досконалість» – тільки три подання! И – самими великими буквами – «жінкам і дітям вхід заборонений». Увечері зал повнісіньким чоловіками

Король зовсім голий вибігає на сцену рачки, розмальований, як веселка, і відколює такі штуки, від яких і корова б розреготалася. Але після двох повторів подання кінчене. Глядачі підхоплюються бити акторів, але якийсь ставний пан пропонує спочатку одурачить своїх знайомих, щоб самим не перетворитися в посміховище. Лише на третє подання все є з тухлими яйцями, гнилою капустою й дохлими кішками в кількості не менш шістдесятьох чотирьох штук. Але шахраї ухитряются вшити. Вони знову без гроша вкармане.

И тоді негідники за сорок доларів продають Джима простодушному фермерові Сайласу Фелпсу – разом з оголошенням, по якому нібито можна одержати двісті доларів. Гек відправляється йому на виторг, і – Америка дуже тісна країна – миссис Салли Фелпс приймає його за свого племінника Тома Сойера, якого чекають у гості. Том, Що З’явився, перехоплений Геком, видає себе за Сида.

Звільнити Джима, замкненого в сараї, нічого не коштує, але Том прагне всіляко театралізувати процедуру, щоб усе було як у самих знаменитих в’язнів – аж до анонімних листів, що попереджають про втечу. У підсумку Том одержує кулю в ногу, а Джим, що не побажав залишити пораненого, знову виявляється в ланцюгах. Тільки тоді Том розкриває, що Джим уже два місяці вільний за заповітом раскаявшейся мисс Уотсон. Заодно Гек довідається від Джима, що вбитий у плавучому будинку був його батько. Геку більше ніщо не загрожує – тільки от тітка Салли має намір взяти його на виховання. Так що краще, мабуть, утекти на індійську територію

Том Сойер – підліток з маленького провінційного містечка Сент – Питерсберг на Міссісіпі, великий непосида, неслухняний хлопчисько, що харчує заздрість до справжньої волі свого знакомца безпритульного Гекльберри Фіна. Стиснутий нескінченними благочестивими наставляннями, які змушує його вислухувати що виховує Т. тітка Полли, він вічно їй досаждає, піддаючись щораз покаранню, що перетворюється в гру. Нудьгуючи на уроках у недільній школі, Т. завжди готовий на самі розпачливі пригоди, про які він прочитав у книжках про піратів, шляхетних грабіжників, їхніх прекрасних бранок і заритих скарбів

Хлоп’ячі витівки зненацька зіштовхують Т. з далеко не дитячими проблемами повсякденного життя містечка. Безтурботність і почуття власної захищеності у світі, овіяному для нього романтикою, похитнуті в Т. після зіткнення з новим, хоча й не відкривається йому у всій повноті миром дорослих. З непростих, навіть небезпечних ситуацій Т. вибирається не за допомогою тверезого міркування, а з натхнення, ведений захопливою його вигадкою. Невикорінна спрага пригод і ефектних учинків зрештою допомагає Т. зійти на вершину, прославившись не тільки серед однолітків, але й у всьому містечку. Т. додані риси, характерні особливо для персонажів англійської дитячої літератури, що оспівувала живих хлопчиків, покликаних бути лідерами серед своїх однолітків. Він несерйозний і у своїх серйозних підприємствах, тому що не бачить їхньої важливості, однак, геть усе перетворюючи в гру, грає з відмінною серйозністю

У майбутньому йому, видимо, уготована доля зразкового громадянина, що засвоїть всі чесноти, що викликали інстинктивний опір, поки до них насильно прилучали Т. вихователі й нудні дорослі. Т. не роздумує, чи заслуговують виправдання застосовувані до нього виховні засоби (різка за недисциплінованість у школі, побілка забору у святковий день за витівку вдома або забруднений костюм), а також не представляє щирої природи цінностей, які йому хотіли б прищепити. Подання Тома про моральність по – детски невизначені, але він аж ніяк не зазіхає на суспільні норми

Гскльберри Фін – бездомний обшарпанець, «юна парія» Сент – Питерсберга на Міссісіпі, син міського п’яниці, «ледачий, невихований, кепський хлопчисько», «не визнає ніяких обов’язкових правил», з погляду всіх матерів міста, у чиїх дітей він проте у великій пошані. Вільний птах, Г. живе в бочку, а в гарну погоду – під відкритим небом. У присвяченому йому романі Г. виконує функцію оповідача. Утікши від удови Дуглас, що всиновила його, а потім і від батька, Г. зустрічає негра Джима, швидкого раба вдови, і вони разом роблять подорож на плоті долілиць по Міссісіпі

Фінал його історії – зустріч зі своїм старим приятелем Томом Сойером і звістка, що миссис Уотсон умерла, але в заповіті своєму звільнила Джима. Г. майже не оглядається у своїй розповіді на минуле, як власне, так і історичне; він цілком існує у світі «тут і зараз», і його характер розкривається в міру розвитку подій, ритм яких заданий основним фабульним ходом: пліт, що пливе долілиць за течією ріки через рабовласницькі штати

Підліток – Сирота, що ніколи не знав дитинства, Г. не вміє віддаватися іграм, як його однолітки, хоча він також зберігає частку дитячої наївності, що протистоїть настільки ж добре йому відомим жестокостям дорослого миру. Не роздумуючи про те, чи правильно влаштоване суспільство, Г. приймає його таким, яке воно є. Не з бунтарських спонукань, а лише через свою органічну невідповідність дорослому миру з його цінностями Г. не може прийняти, а часто й зрозуміти необхідності ходити в церкву, жити по раз заведеному розпорядку, носити охайний одяг. Як типовий герой – аутсайдер, він бачить, що блага суспільства йому не тільки не потрібні, але глибоко чужорідні