«У важливі епохи життя іноді в самій звичайній людині розпалюється іскра геройства» – Шолохов Михайло

(по розповіді М. Шолохова «Доля людини»)

Наприкінці 1956 року М. А. Шолохов опублікував свою розповідь «Доля людини». Це розповідь про просту людину на великій війні. Російська людина пройшла через всі жахи нав’язаної йому війни й ціною величезних, нічим непоправних особистих втрат і трагічних позбавлень відстояла Батьківщину, затвердивши велике право на життя, на волю й незалежність своєї Батьківщини

У розповіді піднята проблема психології російського солдата – людини, що воплотили в собі типові риси національного характеру. Перед читачем з’являється історія життя звичайної людини. Скромний трудівник, батько сімейства жил і по – своєму був щасливий. І раптом війна… Андрій Соколов пішов на фронт захищати Батьківщину. Як і тисячі інших, таких же, як він. Війна відірвала його від рідного будинку, від родини, від праці. І все його життя як би пішло під укіс. На солдата обрушилися всі тяготи військової пори, життя раптом нізащо початку бити й хльостати його щосили. За що ж ця людина так покарана? Страждання Соколова – це не епізод, пов’язаний з долею однієї людини. Це доля Росії. У цьому й полягає зміст розповіді «Доля людини».

Подвиг людини з’являється в розповіді Шолохова, в основному, не на поле бою й не на трудовому фронті, а в умовах фашистського полону, за колючим дротом концтабору. У духовному єдиноборстві з фашизмом розкривається характер Андрія Соколова, його мужність. Удалині від фронту солдатів пережив всі тяготи війни, нелюдські знущання фашистського полону. І не раз знаходив у собі мужність і, незважаючи ні на що, до кінця залишався людиною. Але не тільки в зіткненні з ворогом бачить Шолохов прояв людського в натурі людини. Не менш серйозним випробуванням стають для героя його втрати. Страшне горе солдата, позбавленого близьких і даху, його самітність. Адже Андрій Соколов, що вийшов з війни переможцем, що повернув мир і спокій людям, сам втратив усе, що мав у житті: родину, любов, щастя… Сувора доля не залишила солдатові навіть пристановище на землі. На місці, де стояв будинок, побудований його руками, темніла лійка від німецької авіабомби. Він говорить своєму випадковому співрозмовникові: «Інший раз не спиш уночі, дивишся в темряву порожніми очами й думаєш: «За що ж ти, життя, мене так покалічила? Немає мені відповіді ні в темряві, ні при яснім сонечку…». Андрій Соколов, після всього того, що він пережив, здавалося б, міг озлобитися, озлобитися, але він не нарікає на мир, не замикається у своєму горі, а йде до людей. Залишившись один на білому світлі, ця людина всю збережену в серце теплоту віддала сироті Ванюші, замінивши йому батька. Він усиновив Ваню саме тому, що сам став потроху вертатися кжизни.

Всією логікою своєї розповіді М. А. Шолохов довів, що його герой ні в якій мері не зломлений і не може бути зломлений життям. Пройшовши крізь найважчі випробування, він зберіг головне – своє людське достоїнство, любов до життя, людяність, що допомагають жити, трудитися. Андрій Соколов природно треба «золотому правилу» моральності: не роби боляче іншому. Він добрий, довірливий до людей. Моральні зв’язки з людьми не змогли обірвати ніякі життєві перипетії

И ще на одну цікаву рису характеру героя обертає наша увага письменник. Соколів, насамперед, думає про власні обов’язки перед людьми. Коли один раз Шолохова запитали, чи можна «Долю людини » уважати полемікою з розповіддю Э. Хемингуэя «Старий і море», він відповів ствердно. Але полемічність розповіді набагато ширше. Тут – полеміка з усіма, хто зображує «маленьку людину », позбавленого більших життєвих устремлінь і людських радостей, приреченого, не розуміючого змісту тих подій, у яких бере участь або від яких біжить. Герой Шолохова знає своє місце в житті й будує її своїми руками. Життєстверджуюче мистецтво, народності й великий гуманізм Шолохова розкрилися в цій розповіді з нев’янучою силою. Моральна сила головного героя й найвища майстерність художника, що зумів у невеликій розповіді із приголомшливою силою обрисувати трагічну історію життя звичайної людини, скорили увесь світ