Зображення найбільшого соціального зрушення в долі народу – шолохов Михайло

(По романі М. А. Шолохова “Тихий Дон”)

Поява геніального роману – епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” рівносильно чуду. Цей роман воістину став шедевром XX століття завдяки могутньому таланту письменника

“Тихий Дон” – народна епопея, у якій М. Шолохов зовсім по – новому, опираючись на строго вивірений матеріал історії, відтворив щиру картину донського життя, її еволюцію. Дійсність Росії надала в розпорядження автора конфлікти, яких ще не знали людство. Старий мир дощенту зруйнований революцією, йому на зміну йде нова соціальна система. Все це й обумовило якісно нове рішення таких “вічних” питань, як людина й історія, війна й мир, особистість і маси. “Тихий Дон” називають трагедією – епопеєю. І не тільки тому, що в центрі поставлений трагедійний характер – Григорій Мелехов, але й тому, що роман від початку до кінця пронизують трагічні мотиви. Це трагедія й тих, хто не усвідомив змісту революції й виступив проти її, і тих, хто піддався обману. Це трагедія багатьох козаків, утягнених у Вешенське повстання в 1919 році, трагедія захисників революції, що гинуть за народне діло

Народ, його минуле, сьогодення й майбутнє, його щастя – от основна тема роздумів письменника

“Мелехове™ двір – на самому краї хутора”, – так починається роман – епопея, і протягом усього оповідання Шолохов буде розповідати нам про мешканців цього двору. Через двір Мелехових проходить лінія оборони, його займають те червоні, те білі, але рідна домівка назавжди залишається тим місцем, де живуть найближчі люди, завжди готові прийняти й обігрітися

Життя мешканців будинку з’являється зі сторінок епопеї в переплетенні протиріч, притягань і боротьби. Можна сказати, на перехресті більших історичних подій, кривавих зіткнень виявилася вся родина Мелехових

Революція й громадянська війна вносять круті зміни в сформований сімейно – побутовий уклад Мелехових: валять звичні родинні зв’язки, народжуються нові мораль і моральність. Авторові “Тихого Дону”, як нікому іншому, удалося розкрити внутрішній мир людини з народу, відтворити російський національний характер епохи революційного розламу

Насамперед ми знайомимося із главою родини – Пантелеем Прокофьевичем. “Під ухил років, що сповзали, закряжистел Пантелей Прокоф’єва: пролунав завширшки, ледве зсутулився, але все – таки виглядав дідком складним. Був сухий у кості, хром (у молодості на імператорському огляді на перегонах зламав ногу), носив у лівому вусі срібну півмісяцем сергу, до старості не злиняли на ньому вороної масті борода й волосся, у гніві доходив до безпам’ятства…» Пантелей Прокофьевич стоїть на стражі старих козачих підвалин, виявляючи часом риси крутого характеру, що не терпить непокорства, але в той же час у душі він добрий і чутливий. Він уміє рачительно господарювати, сам працює від зорі до зорі. На нього, а ще в більшій мері на його сина Григорія, лягає відсвіт шляхетної й гордої натури діда Прокофия, що бросили ніколи виклик патріархальним вдачам хутора Татарського

Незважаючи на внутрісімейний розкол, Пантелей Прокофьевич намагається з’єднати в одне ціле шматки старого побуту, хоча б заради онуків і дітей. І в тім, що він умирає поза будинком, що любив найбільше на світі, – трагедія людини, у якого час відняв найдорожче – родину й дах

Таку ж всепоглинаючу любов до рідного будинку батько передав своїм синам. “Старший, уже одружений син його Петро нагадував матір: великий, кирпатий, у буйної повители пшеничного кольору волось, кароокий, а молодший, Григорій, у батька попер: на полголовы вище Петра, хоч на шість років моложе, такий же, як у бати, звислий коршунячий ніс, у ледве косих прорізах підсинені мигдалини гарячих очей, гострі плити вилиць обтягнуті коричневої румянеющей шкірою. Так само сутулився Григорій, як і батько, навіть у посмішці було в обох загальне, звероватое».

З більшою майстерністю М. Шолохов зобразив складний характер Григорія Мелехова. Він – обдарований син народу, чесна людина, навіть у своїх оманах. Він ніколи не шукав власної вигоди, не піддавався спокусі наживи й кар’єри. Помиляючись, Григорій чимало пролив крові тих, хто затверджував нове життя на землі. Провина його безсумнівна. Він сам усвідомлює неї. Однак до Григорія не можна підходити однозначно: ворог і тільки. З особливим проникненням Шолохов показав складний шлях головного героя. На початку епопеї це вісімнадцятирічний хлопець – веселий, сильний, гарний. Григорій – винятково цільна, чиста натура. Він освітлений світлом, що як би виходить із різних джерел, – отут і кодекс козачої честі, і напружена селянська праця, і молодецтво в народних грищах і гулянках, і прилучення до багатого козачого фольклору, і почуття першої любові. З покоління в покоління виховуються сміливість і відвага, шляхетність і великодушність стосовно повалених, презирство до малодушності й боягузтва визначали поводження Григорія у всіх життєвих обставинах. У тривожні дні революційних подій він робить чимало помилок. Але на шляху пошуків істини козак часом не в силах осягти залізну логіку революції, її внутрішні закономірності

Григорій Мелехов – горда, вільнолюбна особистість і разом з тим філософ – правдошукач. Для нього велич і невідворотність революції повинні бути виявлені й доведені всім наступним ходом життя. Мелехов мріє про такий лад життя, при якому людині віддавалося б мірою його розуму, праці й таланта

Найбільше в романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Ксенія й Наталя. Ці жінки зовсім різні, але їх поєднує піднесена моральна краса

Виконаний чарівності в романі образ старої Іллівни, що персоніфікує важку частку жінки – козачки, її високі моральні якості. Дружина Пантелея Мелехова – Василиса Іллівна – корінна козачка Верхне – Донського краю. Життя із чоловіком була несолодкої, часом, розлютивши, він важко бив її, вона рано постаріла, розтовстіла, страждала хворобами, однак залишалася турботливою, енергійною господаркою

Скоряє читача образ Наталі, жінки високої моральної чистоти й почуття – “її ока лучилися сяючою трепетною теплотою”. Сильна характером, Наталя довго мирилася з положенням нелюбимої дружини й ще сподівалася на кращу частку. Але вона може рішуче постояти за себе й своїх дітей, владно заявити про своє право на яскраве, справжнє життя. Вона проклинає й любить Григорія нескінченно. З небаченою глибиною в останні дні її життя розкриваються сила духу й підкорююча моральна чистота цієї героїні. До неї прийшло її щастя. Родина відновлена, подвижництвом Наталі в ній запанували згода й любов. Вона народила двійню: сина й дочка. Наталя виявилася настільки ж люблячою, відданою й турботливою матір’ю, який була й дружиною. Ця прекрасна жінка – втілення драматичної долі сильної, гарної, беззавітно люблячої натури, що може пожертвувати всім, навіть життям, в ім’я високого почуття

Любов Ксенії до Григорія на сторінках роману граничить із подвигом. І хоч перед нами проста напівписьменна козачка, не можна забути, як прекрасний внутрішній мир цієї жінки з непростою долею

Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами й серед нас. На жаль, родина Мелехових все – таки розпалася, але її члени змогли створити вогнище, де завжди буде тепліти вогник любові, тепла й взаєморозуміння, що не згасне ніколи.

Людина для Шолохова – саме коштовне, що є на нашій планеті, а найважливіше, що допомагає формуванню душі людини, – це насамперед його родина, будинок, у якому він народився, виріс, де його завжди будуть чекати й любити й куди він обов’язково повернеться

Зштовхнулися два мири подань і вірувань, відбулися круті історичні розлами. Герої епосу – сучасники й учасники переломних подій епохи, перед кожним з яких постала необхідність визначити своє місце в новому житті, знайти свою правду. На прикладі родини Мелехових в “Тихому Доні” показане найбільше соціальне зрушення в долі всього народу, у житті всіх націй