Короткий зміст Бахчисарайський Фонтан (Олександр Сергійович Пушкін) – Пушкін А

У своєму палаці сидить грізний хан Гирею, розгніваний і сумний. Чим засмучений Гирею, про що він думає? Він не думає про війну з Руссю, його не страшать підступи ворогів, і його дружини вірні йому, їх стереже відданий і злий євнух

Сумний Гирею йде в обитель своїх дружин, де невільниці співають пісня в славу прекрасної Зареми, вроди гарему. Але сама Зарема, бліда й сумна, не слухає похвал і сумує, того що її розлюбив Гирею; він полюбив юну Марію, недавню мешканку гарему, що потрапила сюди з рідної Польщі, де вона була прикрасою рідного дому й завидною нареченою для багатьох багатих вельмож, що шукали неї руки

татарські полчища, ЩоЗаюшили на Польщу, розорили будинок Марииного батька, а сама вона стала невільницею Гирея. У неволі Марія в’яне й знаходить відраду тільки в молитві перед іконою Пресвятої Діви, у якої горить невгасима лампада. І навіть сам Гирею щадить її спокій і не порушує її самітності

Наступає сладостная кримська ніч, затихає палац, спить гарем, але не спить лише одна із дружин Гирея. Вона встає й крадькома йде повз сплячого євнуха. От вона відчиняє двері й виявляється в кімнаті, де перед ликом Пречистої Діви горить лампада й панує не непорули тили, що. Щось давно забуте ворухнулося в груди Зареми. Вона бачить сплячу князівну й опускається перед нею на коліна із благанням. Мария, Що Прокинулася, вопрошает Заремові, навіщо вона виявилася тут пізньою гостею. Зарема розповідає їй свою сумну історію. Вона не пам’ятає, як виявилася в палаці Гирея, але насолоджувалася його любов’ю безроздільно доти, поки в гаремі не з’явилася Марія. Зарема благає Марію повернути їй серце Гирея, його зрада вб’є її. Вона загрожує Марії…

Виливши свої визнання, Зарема зникає, залишивши Марію в зніяковілості й у мріях про смерть, що їй миліше участи наложниці Гирея. Бажання Марії збулися, і вона почила, але Гирею не повернувся до Заремі. Він залишив палац і знову зрадився втіхам війни, але й у боях не може Гирею забути прекрасну Марію. Гарем залишений і забутий Гиреем, а Зарема кинута в безодню вод стражами гарему в ту ж ніч, коли вмерла Марія. Повернувшись у Бахчисарай після згубного набігу на села Росії, Гирею спорудив на згадку Марії фонтан, що младые діви Тавриди, довідавшись цей сумний переказ, назвали фонтаном зліз

Гирею (паша) – один із трьох центральних персонажів поеми, хан, власник гарему; ім’я умовно – Гиреями (Гераями) кликали практично всіх кримських ханів; у написі на «реальному» фонтані Бахчисарая згадується Крим – Гирею, 60 – і рр. XVIII в. Однак «пушкінський» Г. страшиться «підступу Генуї» (що могло бути лише до 1475р.); у чернетках героя кликали Девлет – Гиреем (ім’я хана XVI в.); польську князівну Марію Потоцкую зачарував, по легенді, Кезим – Гирею – Хан (XVIII в.). Відрив Г. від історії принциповий; його страждання – це страждання людини, соприкоснувшегося з іншої цивілізацією

В «східних поемах» Дж. Г. Байрона (на які зорієнтований «Бахчисарайський фонтан») передбачена сюжетна роль «східного антагоніста» головного героя, яким завжди є європеєць і індивідуаліст. Пушкіна починає поему «по – байроновски», як би із середини. Його «паша» – славний воїн і власник розкішного гарему (опис якого перегукується з описом гарему в поемі С. С. Боброва «Таврида»); деякі прийоми створення «східного колориту» навколо образа Г. Пушкін запозичить із «східного роману» Т. Мура « Лалла – Рук». Г., подібно героєві байроновской «Абидосской нареченої», похмуро сидить у колі наближених; його бурштиновий цибух потухло; він занурений в невеселі думи – про причину яких читач довідається значно пізніше. Але при цьому фабула різко зміщена (а виходить, змінений статус образа): у числі персонажів «індивідуаліст» відсутній; формально головним героєм стає хан Г. (з яким іронічно співвідносить себе автор – житель півночі); однак реально він відтиснутий у тінь двох героїнь – Марії й Зареми

Зрештою Г. виявляється своїм власним антагоністом. Тому що, полюбивши полонену їм польку – християнку Марію, він крок за кроком відступає від своїх східних звичок; його вже не тішить жагуча любов грузинки Зареми, що стала в полоні мусульманкою; він дозволяє польці усамітнитися й зважає на її почуття (хоча всі інші бранки роскошно – байдужі), у тому числі – з почуттями релігійними. У підсумку смиренної, позбавленої всякої пристрасності краса європейки робить у душі Г. переворот. Втративши Марію й стративши (видимо, що вбила її) Заремові, він не має сил більше насолоджуватися ні гаремом, ні навіть війною: «…у серце хана почуттів інших Таїться пломінь безвідрадний». Слізна замисленість – ця відмітна риса багатьох пушкінських героїв – наздоганяє Г. часом навіть під час січі. І як конфлікт Зареми й Марії відбиває боротьбу між «мусульманським», східним, – «християнським», європейським, початками, що проникнули в його серце, так втілює її й «фонтан зліз», улаштований на згадку про дві у всім протилежних коханих Г.: «беззаконний символ», хрест, вінчає «магометанський місяць». Пізніше Пушкін взагалі визнав характер Г. невдалим, «мелодраматичним» («Спростування на критики»).

В 1824 р. Пушкін напише вірш «Фонтану Бахчисарайського палацу», у якому ще раз співвіднесе себе з «роздвоєним» Г. При публікації вірші будуть позначатися 1820 р., щоб виникало враження, що вони створені до поеми; у них остаточно виявиться метафоричний шар сюжету: гарем – символ людської душі, Марія й Зарема – лише образи серцевого «противочувствия» Г. Згодом Пушкін почне ще одну спробу створити образ «христианизующегося мусульманина» Тазита, головного героя незавершеної поеми «Тазит» (1829 – 1830). ДО 1825 р. ставиться драматична обробка поеми: « Керим – Гирею» А. А. Шаховского.

Зарема – наложниця й бранка хана Гирея; добровільно й жагуче сяючи щастям, любить його. Вона не має сил упокоритися з новим вибором коханця й владаря – з його прихильністю до нової бранки, польській князівні Марії. Прокравшись уночі в її «напівчернечу келію», 3. вимовляє бурхливий монолог, у якому сповідь змішана з погрозою, а сльози – із гнівом. Із цього монологу (який був обов’язковим сюжетним елементом «байронічної» поеми) ми довідаємося, що 3. – не просто «грузинка», але колись, перше ніж потрапила в гарем, була християнкою. (Тому й жадає від Марії, щоб та заприсягла своєю вірою, що готово відвернути Гирея.)

Цей мотив гармонічно (і одночасно контрастно) урівноважує образи трьох героїв «Бахчисарайського фонтана». 3. тією самою мірою порушує своєю демонічною пристрасністю байдужі вдачі гарему, у який Марія порушує їх своєї ангелоподобностью. Одну виховала мати, іншу – батько. Обидві зв’язані по праву народження із християнською традицією – одна із західною її галуззю, інша – зі східної. Але якщо зустріч Гирея з Марією руйнує його «магометанську цілісність», те його зустріч із 3., навпроти, наложницю відриває від християнства. Обопільною «половинчастістю» Гирея й 3. відтінено ідеальну цілісність Марії

Випливаючи байроновскбй поетиці, Пушкін розмиває сюжет поеми; читач знає, що 3. зрештою була страчена; догадується, що її нічна погроза не була порожньою; але це лише прозорий натяк на неназвані обставини

Марія – центральний персонаж поеми. Центральний не по формальних характеристиках, а по психологічному контрасті всім іншим персонажам – від Зареми до Гирея і євнуха. Такий зсув сюжетного центра байронічної поеми з героя на героїню було не випадковим; за неписаними правилами жанру, герой ототожнювався з автором, був його літературним alter ego, – а Пушкін, як він переконався в процесі роботи над «Кавказьким бранцем», не годився в герої «романтичного вірша». В «Бахчисарайському фонтані» як би оформлена де – юре ситуація, що була виявлена в «Кавказькому бранці» де – факто: жіночим образом затьмарюється чоловічий

Образ Марії Пушкін зводить до напівлегендарної князівни Марії Потоцкой, що, по переказі, зачарував і помістив у свій гарем в XVIII в. Кезим – Гирею – Хан. У пушкінській виписці із книги И. М. Муравьева – Апостол а «Подорож по Тавриді», що супроводжувала публікацію поеми, істинність легенди відкидалася; для поета це не мало ніякого значення. Йому важливо було створити «байронічний» тип християнки, європейки, полоненной Сходом. Його юна полька вихована сивим і ніжним батьком, якого вбив Гирею, і не хоче визнавати ніяких інших відносин між чоловіком і женoиной, крім отеческих. (Почасти їй вдається розбудити в Гирее саме такі почуття, як взагалі вивести його з «магометанського» рівності собі) М. – северянка й по зовнішності (темно – блакитні очі), і по темпераменті («движенья стрункі, живі»), і по життєвідчуванню (розлука із земною батьківщиною лише наближає її зустріч із батьківщиною небесним).

У ній усе готово до смерті: «Що робити їй у пустелі миру?..» Довго чекати розв’язки не доводиться: сама того не бажаючи, М. відтискує від Гирея іншу наложницю, Заремові; та, з’явившись уночі в «келію» М., напівсповідається – напівзагрожує «суперниці», що зберігає збентежене мовчання (єдиний драматичний епізод поеми). Але краса М. настільки неземної властивості, риси її настільки ідеальні, що автор відмовляється договорювати все до кінця. Він лише натякає на те, що страшна погроза («кинджалом я володію») наведена у виконання, – розповідаючи про жорстоку страту Зареми. (Зарема – жагуча, активна героїня; про її смерть можна говорити прямо.) У струменях Фонтана зліз, зведеного Гиреем, як би символічно зливаються сльози, пролиті М. перед іконою Пресвятої Діви; безодні, у які була занурена нещасна Зарема; скорботний плач Гирея по них обом

Сама опозиція «холодно – прекрасної» і «чуттєво – прекрасної» героїнь надовго збережеться в російській прозі – аж до пізнього И. А. Буніна (оповідання «Натали», «Чистий понеділок»).